Психологічні ресурси - життєва енергія, яку ми використовуємо для вирішення будь-яких життєвих завдань. Це те, наскільки добре людина може відчувати себе без будь-якої підтримки, не вдаючись до захисних ілюзій і заперечення, чітко усвідомлюючи реальний стан справ, але витримуючи стрес і зберігаючи себе.
Якщо ніколи не пірнати в глибину та не розбиратися зі своїми переживаннями, вони будуть жити своїм життям. І коли накладеться багато труднощів, психіка може дати збій.
Саме відновленню власних ресурсів був присвячений тренінг, проведений психологом Гайдою О.М. Учасники тренінгу взяли участь у вправах з позитивної та тілесно- орієнтовної психотерапії, арт- терапевтичних вправ та візуалізації. Сьогодні ми проживали те, що турбує: не витісняли, а зустрічались зі своїми емоціями, називали їх, приймали та ділились з іншими.
60% вчителів отримали психологічну підтримку. Головний результат- проведеної роботи - позитивні відгуки учасників та їх бажання спрямувати свої ресурси у потрібне русло.
На сьогоднішній день ситуація складна тим, що війна триває і неможливо передбачити час її завершення. У зв’язку з ситуацією в Україні, велика кількість родин змушена були терміново змінити своє місце проживання. Сотні тисяч людей покинули свої домівки і тимчасово перемістилися в інші регіони нашої держави. За даними Міжнародної організації з міграції, кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні перевищила 8 млн. Їм потрібно знайти дах над головою, роботу, засоби для існування. Їм потрібно пристосуватися до нових умов життя, нового соціального та культурного оточення, нового міста чи селища, де багато чого є незнайомим. Необхідно подолати страх, невіру, розпач, депресію та агресію, щоб продовжувати своє життя в нових умовах. Виникають проблеми і в громадян, які живуть в громадах, що прийняли велику кількість переселенців та продовжують їх приймати.
Важливою складовою роботи з внутрішньо-переміщеними особами, а також з усіма громадянами України, які на собі відчули війну та її наслідки, є соціально-психологічна та педагогічна допомога.
Навчальні заклади завжди були, є та залишаються серцевиною організації соціально-психологічної та педагогічної роботи із дітьми та їх батьками.
Психологічні проблеми членів сімей переселенців мають комплексний характер. Ядром цих проблем є важкий травматичний досвід, переживання якого ускладнюється необхідністю адаптуватися у новому середовищі.
Особливо стресовою і травматичною ситуацією ці події стали для дітей, які змушені були змінити місце проживання. Діти взагалі є більш вразливими та чутливими до впливу несприятливих чинників довколишнього середовища, аніж дорослі. Травматичні та стресові чинники впливають на дитину в період її розвитку, порушують звичні процеси формування і становлення особистості, міжособистісні стосунки, змінюють перебіг когнітивних процесів, поведінку, самооцінку.
Травмуючі обставини позбавляють дитину стабільного, безпечного та підтримуючого оточення, яке є необхідним для розвитку без відхилень. Навіть якщо сім’я переїхала на нове місце в повному складі, дорослі не можуть приділяти вихованню і проблемам дітей стільки ж уваги, скільки приділяли раніше. Батьки, самі переживаючи тяжкий стрес та кризу ідентичності, не завжди здатні виконувати звичні сімейні ролі. Вони часто не мають сил, щоб допомогти своїм дітям. Із втратою найближчого оточення (близьких, родичів, сусідів) сім’я втрачає значну частину соціальної підтримки.
Для забезпечення організаційних аспектів діяльності психологічної служби у системі освіти пропонуємо керуватися нормативними документами:
лист МОН від 25.03.2022 № 1/3663-22 «Щодо запобігання торгівлі людьми в умовах воєнної агресії»;
лист МОН від 30.05.2022 № 1/5735-22 «Про запобігання та протидію домашньому насильству в умовах воєнного стану в Україні»;
лист МОН від 12.04.2022 № 1/4068-22 «Щодо недопущення участі неповнолітніх у наданні інформації ворогу про військові позицій Збройних сил України»;
лист МОН від 10.08.2022 № 1/9105-22 «Щодо організації виховного процесу в закладах освіти у 2022/2023 н. р»;
лист МОН від 10.06.2022 № 1/6267-22 «Про деякі питання національно-патріотичного виховання в закладах освіти України»;
лист МОН від 22.06.22 № 1/6894-22 «Про методичні рекомендації щодо організації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти в літній період»;
лист МОН від 27.06.2022 № 1/7035-22 «Про підготовку до початку та особливості організації освітнього процесу в 2022/23 навчальному році» тощо (https://osvita.ua/legislation/tag-lystymon/).
Актуальним залишається Порядок взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, затверджений наказом Мінсім’ямолодьспорту, МОЗ, МОН, Мінпраці, Мінтранспорту, МВС та Держдепартаменту з питань виконання покарань. №1983/388/452/221/556/596/106 від 14 червня 2006 року. До сімей, які класифікуються як ті, що опинились у складних життєвих обставинах, належать сім’ї з дітьми, які не в змозі подолати труднощі самостійно у зв’язку з вимушеною міграцією по території України.
порушення когнітивних процесів (погіршення пам’яті, труднощі концентрації уваги, розлади мислення);
невротичні реакції (стресове виснаження, фобічні реакції, порушення сну й апетиту;
функціональні розлади (регрес поведінки та психосоматичні розлади);
емоційні та поведінкові порушення (реакції протесту, підвищена плаксивість та капризність, часті зміни настрою);
проблеми, пов’язані зі спілкуванням (несформованість адекватних соціально-комунікативних навичок, страх і недовіра або агресія і дратівливість стосовно оточення, можлива надмірна залежність від думок оточуючих);
порушення стосунків у сім’ї, коли зміна соціальної ситуації та обов’язків у сім’ї часто змушує дітей і підлітків «включатися» в дорослі проблеми (до них вони можуть бути не готові).
Особливі труднощі переживають діти-переселенці підліткового віку, який є найважливішим етапом у формуванні і розвитку ідентичності. Переселенці займають маргінальне становище у новому середовищі, в яке потрапили. З одного боку, якщо підлітки не входять у соціальну мережу земляків, то їм доволі важко сформувати позитивне ставлення до себе. А з іншого, традиції та стиль життя, які пропагують члени такої мережі, можуть суперечити нормам нового середовища у якому мають перебувати переселенці. Як результат – підліток може відчувати відчуження та дезорієнтацію.
Майже всі діти з числа внутрішньо переміщених осіб мають досвід життєвих потрясінь і потребують допомоги з відновлення психологічного здоров’я.
Забезпечення умов для оптимального розвитку (створення безпечної та сприятливої ситуації для розвитку дитини через роботу з усіма членами сім’ї, забезпечення стимулюючих соціальних контактів і можливостей для розкриття її здібностей):
створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчальному закладі та оптимізація змісту і форм психологічної просвіти педагогічних працівників, батьків;
застосування міжсекторальної взаємодії і мультидисциплінарного підходу до вирішення проблем, які виникають (за потреби звернутися до закладів і установ охорони здоров’я, підрозділів служби з надзвичайних ситуацій тощо з пропозицією співробітництва та координації дій у справі надання психологічної допомоги тим, хто її потребує);
залучення до надання психологічної допомоги висококваліфікованих фахівців, практичних психологів, соціальних педагогів, психотерапевтів, працівників ІРЦ.
Стимулювання розвитку через підтримку дитини:
забезпечення індивідуального супроводу працівниками психологічної служби системи освіти всіх, без винятку, дітей, вихованців, учнів зазначених категорій та надання їм необхідної корекційної, реабілітаційної і соціально-педагогічної допомоги;
залучення постраждалих дітей до участі в діяльності закладів позашкільної освіти з метою створення умов для їх самореалізації та проведення діагностичної і корекційно-відновлювальної роботи з ними практичних психологів цих закладів.
Усунення перешкод для розвитку дитини:
соціально-педагогічна допомога сім’ям вимушених переселенців у налагодженні соціальних зв’язків із місцевими закладами охорони здоров’я і працевлаштування, соціальних служб, закладів і установ освіти, забезпеченні дітей навчальними посібниками, підручниками, іншим навчальним приладдям;
недопущення своїми діями чи бездіяльністю вторинної травматизації учасників освітнього процесу та, за потреби, перенаправлення дітей, батьків і педагогів до інших спеціалістів.
Соціально-психологічний супровід дітей з сімей ВПО має бути спрямований на забезпечення успішної адаптації дітей у закладі освіти.
Психологічна робота у воєнний період як з дітьми, так і з дорослими, вимагає від фахівців відповідального ставлення, високого професіоналізму з питань профілактики наслідків стресів і дистресів, гострих емоційних станів, переживання горя і втрат, попередження різних проявів міжособистісних конфліктів, насильства в освітньому середовищі, а також чуйності і поваги до кожної особистості.
Компетенції фахівців для надання допомоги внутрішньо переміщеним
особам, сім’ям з дітьми
Щоб надати необхідну допомогу внутрішньо переміщеним особам, забезпечити їм підтримку, проведення психологічної діагностики та надання необхідних консультацій, фахівець повинен володіти ключовими навичками ефективної взаємодії з людьми, чітко усвідомлювати свої цінності, переконання, громадянську позицію.
Вимоги до фахівця
1. Мати відповідну освіту, навички та вміння.
2. Бути ресурсним. Ми можемо дати тільки те, що у нас є.
3. Уникати стереотипізації. Кожен випадок унікальний.
4. Бути нейтральним під час роботи (не приписувати людині власних очікувань/цінностей, а орієнтуватися на її можливості і життєву ситуацію).
5. Бути доступним стабільно (повідомляти де і о котрій годині вас можна знайти, як зв’язатися, який графік роботи вашої організації).
6. Уміти ясно і чітко доносити свої думки (не вживайте професійних термінів, дискримінаційних визначень на зразок «кризова сім’я» тощо, уточнюйте, чи зрозуміла вас людина).
7. Проявляти справжню участь у взаємодії з клієнтом (використовуйте активне слухання, шаблонний підхід ускладнює роботу).
8. Бути надійним, безпечним, чесним (плануйте тільки те, що можете дійсно виконати, намагайтесь не переносити час і місце зустрічі, дотримуйтесь домовленостей, зберігайте конфіденційність).
9. Бути впевненим у собі та поважати інших.
10. Уміти швидко реагувати на зміни, адаптуватися до ситуації.
Важливо ставитись з повагою до людей, яким надається допомога, незалежно від відмінностей у шкалах цінностей та переконань. Фахівці мають усвідомлювати межі своїх повноважень та розуміти, що вони не є суддями життя, вчинків і поглядів іншого.
Психологічний супровід учнів з сімей ВПО може включати в себе такі напрями роботи:
Просвіта та профілактика
Мета просвітницької роботи з усіма учасниками освітнього процесу: дати достатній об’єм базових знань про стрес, хронічний стрес, посттравматичний стресовий розлад, особливості поведінки та дорослих у складних умовах війни, про можливості, способи, методи, техніки, технології самозбереження, самодопомоги, першої психологічної допомоги, навчання та роботи під час війни.
Форми просвітницької роботи різноманітні: буклети, інформація на стендах, сайтах, у соціальних мережах, виступи на зборах, семінари, групові консультації, онлайн зустрічі тощо.
Бажано організувати можливість зворотного зв’язку від отримувачів інформації (можливість задати запитання чи коментувати інформацію).
Профілактична робота працівників психологічної служби спрямована на створення у закладі освіти таких умов навчання та виховання, які сприятимуть гармонійному психічному та особистісному розвитку здобувачів освіти.
Просвітницька та профілактична робота проводиться з усіма учасниками освітнього процесу: учнями, педагогами та батьками.
Створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі (див. Додаток 8)
Різні профілактичні програми допоможуть працівникам психологічної служби навчати учнів новим формам поведінки, виховувати стресостійкість особистості, здатної самостійно, ефективно і відповідально будувати своє життя та можуть включати:
• групові заняття з розвитку комунікативних навичок як в учнів, так і в батьків;
• групові заняття з профілактики асоціальної поведінки з основами правових знань;
• групові заняття, спрямовані на допомогу в досягненні позитивних життєвих цілей тощо.
Одним із дієвих способів установлення безпечного, комфортного середовища в навчальному закладі, вирішення учнівських конфліктів є впровадження програм примирення серед однолітків (кола цінностей, медіації). Головна перевага зазначених програм – це формування відповідальності людини і громади за власну поведінку і поведінку інших, готовність прийти на допомогу, розв’язати конфлікт.
Відповідно до листа МОН «Щодо діяльності психологічної служби у системі освіти в 2022/2023 навчальному році» № 1/8794-22 від 02.08.2022 р. у своїй діяльності як практичні психологи, так і соціальні педагоги застосовують значну кількість просвітницько-профілактичних програм, а саме: «Сприяння просвітницькій роботі «рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя», «Дорослішай на здоров’я», «Корисні звички», «Цікаво про корисне», «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція», «Безпечне середовище: як навчити дитину захищатись», «Розвиток життєвих навичок дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування», «Програма 15», «Соціально-психологічна профілактика суїцидальних тенденцій підлітків та молоді», «Вчимо жити разом», «Я вдосконалююсь, я розвиваюсь», «Володій своїми емоціями», «Правила поведінки в Інтернеті», «Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе», «Діалог», «Безпечний простір», «STOPSEX-тинг», «Мирна школа», «Стоп Булінг», «Вирішення конфліктів мирним шляхом. Базові навички медіації», «Демократична школа», «Профілактика сексуального насильства», «Навчіть дитину захищатися», «Будуємо майбутнє разом: програма профілактики конфліктів та правопорушень серед учнівської молоді», «Ми та конфлікт», «Не смійся з мене: просвітницько-профілактична програма тренінгових занять», «Життя без агресії», «Я – моє здоров’я – моє життя», «Попередження, виявлення та реагування у випадку сексуального насильства над дітьми», «Маршрут безпеки» тощо. А також використовувати програми переможців ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу авторських програм практичних психологів і соціальних педагогів «Нові технології у новій школі», а саме:
Бовсуновська Тетяна Андріївна «Створення мирного середовища навколо себе»,
Основний метод психодіагностики – спостереження за учнями в процесі діяльності, аналіз висловлювань та продуктів діяльності (малюнки, проєкти, твори…), аналіз тілесних сигналів несвідомих процесів (приховані емоції, витіснені, але актуальні переживання). До спостереження варто залучити класних керівників та вчителів-предметників. Важливо надати педагогам достатні знання особливостей поведінки учнів різних вікових категорій в кризових ситуаціях та змін в поведінці, які вчителі можуть спостерігати під час навчання та в позаурочний час (див. Додаток 9 «Основні критерії визначення успішності адаптації дитини»).
Індивідуальна та поглиблена психологічна діагностика учнів здійснюється за згодою батьків чи осіб, які їх замінюють.
Для поглибленої діагностики різних аспектів емоційної, поведінкової та особистісної сфери підлітка можна використовувати наступні методики:
Діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР) (за З.Карпенко) стор. 121
Вивчення статусу особистості в колективі (метод соціометрії) стор. 553
Методика визначення згуртованості класу «Скільки голів, стільки думок» стор. 555
Оцінка психологічного клімату в колективі стор. 573
Шкала депресії Т.Балашова стор. 145
Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н.Шавровська, О.Гончаренко) стор.147
Війна спричинила значне порушення життєдіяльності людей, шкоду їхньому здоров’ю, великі людські втрати, значні матеріальні збитки тощо. Все це вкрай негативно позначається на кожній родині. Одні родини були вимушені залишити домівку та переживають кризу, пов’язану з втратами не лише матеріальними, але і соціальними. Інші родини переживають втрату близької людини. Психічне травмування у людей, що пережили надзвичайні події, має різну глибину і складність. Це залежить від багатьох факторів: вік постраждалого, ступінь причетності до надзвичайної події (свідок, учасник, постраждалий), життєвий і професійний досвід, психоемоційний статус та вміння володіти своїми емоційними станами, наявність або відсутність підтримки з боку найближчого соціального оточення.
Психологічне консультування ґрунтується на засадах ідеї про те, що будь-яка людина може самостійно впоратись з більшістю власних психологічних проблем. Проте, за різних умов людина не завжди здатна усвідомлювати справжні причини проблеми, способи її розв’язання і саме у цьому потребує допомоги професіонала. Практичні психологи під час спеціально організованого процесу спілкування із учасником освітнього процесу, який звернувся за допомогою, актуалізують додаткові психологічні ресурси, які сприяють пошуку новихможливостей виходу із складних життєвих обставин.
Практика роботи свідчить, що рідко дитина чи доросла людина звертається до психолога із скаргою на психологічну травму. Справжня травма, зазвичай, виявляється у процесі роботи над зовсім іншим запитом. Людину можуть турбувати труднощі у концентрації уваги, погіршення пам’яті, виникнення неуважності, страхів, почуття невпевненості в собі, відчуття втрати сенсу у житті або апатія, надмірно критичне ставлення до себе чи зниження самооцінки.
Психологічне консультування учнів з посттравматичним стресовим розладом передбачає індивідуальну та групову психоконсультаційну допомогу. Для зменшення травматичного стресу використовують емпатійне слухання як засіб, що знімає частину внутрішньої емоційної напруги. Якщо дитині необхідно проговорити, емоційно відреагувати на переживання, що накопичилися з приводу травми, то використання цього прийому допомагає їй відчути себе почутим, легалізувати травмуючі переживання у відповідь на емоційну підтримку і прийняття з боку практичного психолога.
Психолого-педагогічне консультування батьків, в основному, спрямоване на розвиток можливостей сімейної психокорекції посттравматичного стресового розладу, підвищення адаптивних можливостей самих батьків.
Корекція
Важливим складником роботи з дітьми та дорослими, які пережили травмуючі події, є формування стресостійкості та життєстійкості. Центр психічного здоров’я і психосоціального супроводу НаУКМА у співпраці з психологічною службою і при підтримці Представництва ЮНІСЕФ в Україні розробили корекційно-розвиткову програму «Безпечний простір» для практичних психологів і соціальних педагогів, які працюють з дітьми дошкільного, молодшого шкільного та підліткового віку, щодо створення безпечного середовище та формування життєстійкості. Метою зазначеної корекційно-розвиткової програми є підвищення стійкості до переживання наслідків стресу дошкільнятами і школярами після психотравмувальних подій. Суттєвою перевагою програми є корисність її застосування навіть через рік після травматичної події. Три основні складові програми спрямовані на дітей, батьків і педагогів. Пропонована програма схвалена для використання у закладах освіти ДНУ «ІМЗО» (лист № 21.1/12-Г-300 від 08.06.2017) та розміщена на сайті https://drive.google.com/file/d/1_HGVS3nkX4Aorr_QdILe1xXeiywJ-Mjt/view
Травмуючі події, які виникають через війну, зачіпають сотні тисяч дітей. Діти потребують допомоги і підтримки у тому, як впоратися зі стресом від війни, знайти способи адаптуватися до нових умов існування і впоратися з труднощами для запобігання розвитку проблем у сфері психічного здоров’я. Саме для надання допомоги дітям та їх підтримки розроблено програму «Діти та війна. Навчання технік зцілення». Програма та посібник до неї розроблено Фундацією «Діти та війна» (Берген, Норвегія). Автори посібника – представники Інституту психіатрії (Лондон, Великобританія) та Норвезького центру кризової психології. Саме тому дуже важливою є робота працівників психологічної служби, які покликані допомогти дітям опрацювати неефективні реакції на стрес, напрацювати механізми стресостійкості, навчити технікам, які допоможуть стабілізуватися та легше впоратися зі спогадами про пережите. Програму схвалено для використання у закладах освіти ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» (протокол № 2 від 29.06.2016) і розміщено на сайті (https://drive.google.com/file/d/16yCTn6CmrDEF9kf6Iwd2oTod3wuvAJpp/view).
У разі, коли практичний психолог бачить у дитини чи дорослого ознаки можливого посттравматичного стресового розладу, слід перенаправити їх до лікарів або фахівців, що мають спеціальну підготовку для роботи з подолання ПТСР.
Бочкор Н. П. Соціально-педагогічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н.П. Бочкор, Є.В. Дубровська,
О.В. Залеська та ін.. – К. : МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 с.
Магомед-Емінов М. Ш. Екстремальна психологія / М. Ш. Магомед- Емінов. – М. : Психоаналітична асоціація, 2006. – 576 с.
Прохоров О. О. Психологія нерівноважних станів. / О. О. Прохоров. – М. : Інститут психології РАН , 2008. – 152 с.
Психологическая помощь в трудних и экстремальных ситуациях : учеб. пособие для студ. учреждений высш. проф. образования / Н. Г. Осухова. – 5-е изд., перераб. и доп. – М. : Издательский центр «Академия», 2012. – 320 с.
Створимо безпечне середовище для навчання та адаптації дітей- біженців : навч. мет. пос-к. / упорядн. [О. А. Возіянова, Григоренко О.П., Гуцаленко Т.В. та інші] – К. – ВГО «Розрада», 2012 – 130 с.
Тарабрина Н. В. Практикум з психології посттравматичного стресу / Н. В. Тарабрина. – СПб. : Пітер, 2009. – 272 с.
Щербатих Ю. В. Психологія стресу і методи корекції / Ю. В. Щербатих. – СПб. : Пітер, 2006. – 256 с.
У зв’язку із напруженою соціально-політичною обстановкою у державі, питання саморегуляції набуває особливої актуальності. Сучасна психологічна наука накопичила досить багато досліджень, які вивчають вплив різних методів і прийомів саморегуляції на психічний стан особистості.
Основним завданням методів саморегуляції є: усунення стресових станів, зменшення ступеня емоційної напруги, підсилення мобілізації. Проблема саморегуляції розглядається щонайперше в контексті проблеми свідомої активності людини (як зовнішньої, практичної, так і внутрішньої, психічної) – довільної, регульованої. У психічній діяльності вона має місце у довільних її формах (довільна увага, довільні пізнавальні процеси, дії). Саморегуляція розглядається як стрижень довільної поведінки та діяльності – цілеспрямованої, зорієнтованої на досягнення поставленої мети, що може відбуватися й в умовах необхідності долання перешкод (вольова поведінка).
У залежності від виду діяльності й умов її здійснення саморегуляція може реалізовуватися різними методами: антистресове дихання, аутогенне тренування, медитація, релаксація, візуалізація ресурсного стану, кінезіологічний комплекс. За методами саморегуляція може здійснюватися як невербально, так і вербально.
Антистресове дихання – це техніка, яка використовується дорослими, які перебувають у стані стресу та тривоги, для уповільнення свого дихання й, відповідно, заспокоєння. Заспокійливе дихання – це ефективний портативний інструмент, який людина може використовувати при появі ознак тривоги, яка насувається.
Аутогенне тренування – метод психологічного розвантаження і зняття нервового навантаження шляхом частого повторення спеціальних оптимістично-мобілізуючих формул. Застосовуючи вправи аутогенного тренування, можна домогтися значного розслаблення і досягти загального спокою.
Медитація – дуже ефективний метод психічної свідомої саморегуляції, який активно розповсюджується, дозволяє досягати значного самовпливу на психіку. Медитація виконує важливу функцію, а саме: дозволяє досягти значної концентрації на об’єктах уваги (образ почуттєвої уяви) або навпаки, досягти повного розсіювання уваги. Медитація як зосередження характерна для кожної здорової людини. Медитативні методи побудовані на управлінні функціями психіки за допомогою концентрації уваги (пасивна медитація) або волі (активна медитація). Механізм медитації ще досконало не вивчено, але відомо, що в його основі значне місце належить концентрації уваги на образі уяви. Це створює ситуацію, коли інші зовнішні подразники ніби перестають існувати для людей. За рахунок значної концентрації досягається ефект сенсорної депривації. Фактичне виключення за рахунок цього механізму окремих функцій мозку людини сприяє дуже активному й ефективному відпочинку всієї нервової системи й відновленню багатьох нервових і психічних функцій.
Релаксація – це процес пониження тонусу м’язів людини. Він супроводжується внутрішнім станом спокою людини та зняттям нервового напруження в цілому.
Візуалізація ресурсного стану – образи пам’яті, що штучно створюються уявою людини, по різному впливають на її психічний стан. Чим приємнішим є образ, що викликається, тим більший позитивний емоційний стан він створює. Психологами виявлений так званий «ефект Пігмаліона»: людина поводить себе так чи інакше, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Уявляє себе людина спокійною, впевненою, повною сил і енергії, і поведінка її стає аналогічною.
Кінезіологія – здоров’язберігаюча технологія. Використовуючи її, людина зможе зняти емоційне та фізичне напруження, забезпечити такі процеси: синхронізацію роботи півкуль мозку; покращення зорово-моторної координації, формування просторового орієнтування, стимулювання інтелектуального розвитку тощо.
Управління дихання – це ефективний засіб впливу на тонус м’язів і емоційні центри мозку. Повільне і глибоке дихання (за участю м’язів живота) знижує збудливість нервових центрів, сприяє м’язовому розслабленню, тобто релаксації. Часте (грудне) дихання, навпаки, забезпечує високий рівень активності організму, підтримує нервово-психічну напруженість.
Спосіб 1
Сидячи або стоячи постарайтеся по можливості розслабити м’язи тіла і зосередьте увагу на диханні.
На рахунок 1-2-3-4 робіть повільний глибокий вдих (при цьому живіт випинається вперед, а грудна клітка нерухома); – на наступні чотири рахунки проводиться затримка дихання;
потім плавний видих на рахунок 1-2-3-4-5-6;
знову затримка перед наступним вдихом на рахунок 1-2-3-4.
Вже через 3-5 хвилин такого дихання ви помітите, що ваш стан став помітно спокійніше.
Спосіб 2
Уявіть, що перед вашим носом на відстані 10-15 см висить пушинка. Дихайте тільки носом і так плавно, щоб пушинка НЕ коливалася.
Спосіб 3
Оскільки в ситуації роздратування, гніву ми забуваємо робити нормальний видих: – глибоко видихніть;
затримайте дихання так довго, як зможете; – зробіть кілька глибоких вдихів; – знову затримайте дихання.
Свій спосіб.
II. Способи, пов’язані з управлінням тонусом м’язів, рухом
Під впливом психічних навантажень виникає м’язове напруження. Уміння його розслабляти дозволяє зняти нервово-психічне напруження, швидко відновити сили.
Спосіб 4
Оскільки домогтися повноцінного розслаблення всіх м’язів відразу не вдається, потрібно зосередити увагу на найбільш напружених частинах тіла.
сядьте зручно, якщо є можливість – закрийте очі;
дихайте глибоко і повільно;
пройдіться внутрішнім поглядом по всьому вашому тілу, починаючи від верхівки до кінчиків пальців ніг (або в зворотній послідовності) і знайдіть місця найбільшої напруги (часто це бувають рот, губи, щелепи, шия, потилиця, плечі, живіт);
постарайтеся ще сильніше напружити місця, які складно розслабити (до тремтіння м’язів), робіть це на вдиху;
відчуйте цю напругу;
різко скиньте напругу – робіть це на видиху; – зробіть так кілька разів.
У добре розслаблених м’язах ви відчуєте появу тепла і приємної важкості.
Якщо напруження зняти не вдається, особливо на обличчі, спробуйте розгладити його за допомогою легкого самомасажу круговими рухами пальців (можна зробити гримаси – подиву, радості та ін.).
Спосіб 5
У вільні хвилини, паузи відпочинку, освоюйте послідовне розслаблення різних груп м’язів, дотримуючись таких правил:
1) усвідомлюйте і запам’ятовуйте відчуття розслаблених м’язів за контрастом з перенапруженням;
2) кожна вправа складається з трьох фаз: «напружити-відчути-розслабити»;
3) напруженню відповідає вдих, розслабленню – видих.
Можна працювати з наступними групами м’язів:
обличчя (лоб, повіки, губи, щелепи);
потилиці, плечей;
грудної клітини;
стегон і живота;
кистей рук;
нижньої частини ніг.
Примітка. Щоб навчитися розслабляти м’язи, треба їх мати, тому щоденні фізичні навантаження підвищують ефективність вправ на розслаблення м’язів.
Спосіб 6
Спробуйте змінити ритм всьому організму за допомогою монотонних ритмічних рухів:
кругові рухи великими пальцями рук в «напівзамку»;
перебирання намистин на вашому намисті;
перебирання чоток;
пройдіть по кабінету (коридору) кілька разів, роблячи на два кроки вдих, а на п’ять кроків видих.
Свій спосіб.
III. Способи, пов’язані з впливом слова
Словесний вплив задіє свідомий механізм самонавіювання, йде безпосередній вплив на психофізіологічні функції організму. Формулювання самонавіювання будуються у вигляді простих і коротких тверджень, з позитивною спрямованістю (без частки «не»).
Спосіб 7. Самонакази
Самонаказ – це коротке, уривчасте розпорядження, зроблене самому собі. Застосовуйте самонаказ, коли переконані в тому, що треба вести себе певним чином, але відчуваєте труднощі з виконанням. «Розмовляти спокійно!», «Мовчати, мовчати!», «Не піддаватися на провокацію!» – це допомагає стримувати емоції, вести себе гідно, дотримуватися вимог етики.
Сформулюйте самонаказ.
Подумки повторіть його кілька разів. Якщо це можливо, повторіть його вголос.
Спосіб 8. Самопрограмування
У багатьох ситуаціях доцільно «озирнутися назад», згадати про свої успіхи в аналогічних обставинах. Минулі успіхи говорять людині про його можливості, про приховані резерви в духовній, інтелектуальній, вольовій сферах і вселяють впевненість у своїх силах.
Згадайте ситуацію, коли ви впоралися з аналогічними труднощами.
Сформулюйте текст програми, для посилення ефекту можна використовувати слова «саме сьогодні»: «Саме сьогодні у мене все вийде»; «Саме сьогодні я буду найспокійніший і витриманий»; «Саме сьогодні я буду кмітливим і впевненим»; «Мені подобається вести розмову спокійним і впевненим голосом, показувати зразок витримки і самоконтролю».
Подумки повторіть його кілька разів.
Спосіб 9. Самосхвалення (самозаохочення)
Люди часто не отримують позитивної оцінки своєї поведінки з боку оточуючих. Особливо в ситуаціях, коли є підвищення нервово-психічних навантажень це одна з причин збільшення нервозності, роздратування. Тому важливо заохочувати себе самому.
– У випадку навіть незначних успіхів доцільно хвалити себе, подумки кажучи:
«Молодець! Розумниця! «Здорово вийшло!»
Знаходьте можливість хвалити себе протягом робочого дня не менше 3-5 разів.
Свій спосіб.
IV. Способи, пов’язані з використанням мислеобразів
Використання образів пов’язано з активним впливом на центральну нервову систему почуттів і уявлень. Безліч наших позитивних відчуттів, спостережень, вражень ми не запам’ятовуємо, але якщо пробудити спогади і образи, з ними пов’язані, то можна пережити їх знову і навіть посилити. І якщо словом ми впливаємо в основному на свідомість, то образи, уява відкривають нам доступ до потужних підсвідомих резервів психіки.
Спосіб 10
Щоб використовувати образи для саморегуляції:
Спеціально запам’ятовуйте ситуації, події, в яких ви відчували себе комфортно, розслаблено, спокійно, – це ваші ресурсні ситуації.
Робіть це в трьох основних модальностях, притаманних людині. Для цього запам’ятовуйте:
1) зорові образи події (що ви бачите – хмари, квіти, ліс);
2) слухові образи (які звуки ви чуєте – спів птахів, дзюрчання струмка, шум дощу, музика);
3) відчуття в тілі (що ви відчуваєте – тепло сонячних променів на своєму обличчі, краплі води, запах квітучих яблунь, смак полуниці).
При відчутті напруженості, втоми:
1) сядьте зручно, по можливості закривши очі;
2) дихайте повільно і глибоко;
3) згадайте одну з ваших ресурсних ситуацій;
4) проживіть її заново, згадуючи всі її зорові, слухові і тілесні відчуття;
5) побудьте всередині цієї ситуації кілька хвилин;
Техніки заземлення допомагають полегшити тривогу та інші інтенсивні емоції. Також їх використовують на початках терапії для стабілізації при повторному переживанні травматичної події (що є одним зі симптомів ПТСР). Вони відволікають увагу від думки, спогаду чи переживань та переорієнтовують на поточний момент. Просимо звернути увагу, що вони не призначені для уникнення, а для стабілізації та накопичення ресурсів, які знадобляться у подальшій роботі з терапевтом. Ці декілька технік перекладені зі сайту Therapist Aid. Загалом, є різні види технік: орієнтовані на органи чуття, на дихання, когнітивні тощо.
Техніка «54321»
Якщо ми хочемо заспокоїтись та повернутись у теперішнє, можна зробити це за допомогою п’яти почуттів. У пригоді стане техніка заземлення «54321». Завдання: ідентифікувати навколо себе:
5. П’ять речей, які ви бачите. Це можуть бути стіл, кіт, книга.
4. Чотири речі, до яких ви можете доторкнутися. Це можуть бути обличчя, книжка, пальто.
3. Три речі, які ви чуєте. Це можуть бути машини, музика, розмова.
2.Дві речі, які ви відчуваєте. Це можуть бути аромат випічки, запах деревини.
1.Одну річ, яку ви можете спробувати. Це можуть бути жувальна гумка, кава, ополіскувач для ротової порожнини.
Техніка «54321» потребує практики і часу, адже сконцентруватися на чомусь, коли ти на піці стресу не так вже й просто. Її можна практикувати у будь-якому місці та у будь-який час.
Категорії
Виберіть принаймні три категорії, наведені нижче, та назвіть якомога більше предметів у кожній. Витратьте кілька хвилин на кожну категорію, щоби придумати якомога більше предметів.
Фільми, країни, книги, зернові культури, спортивні команди, кольори, автомобілі, фрукти та овочі (можна окремо), тварини, міста, телешоу, відомі люди. Щоб зробити вправу складнішою, можете спробувати називати їх в алфавітному порядку.
Усвідомлення тіла
Мета цієї техніки: скерувати увагу на відчуття тіла, щоб заякоритися в теперішньому моменті.
Зробіть 5 глибоких видихів носом, а видихайте ротом (можете злегка скласти губи так, ніби користуєтеся соломинкою).
Покладіть обидві ступні рівно на підлогу. Поворушіть пальцями ніг. «Згорніть» і «розгорніть» пальці ніг кілька разів. Витратьте хвилинку, щоби помітити відчуття в ногах.
Кілька разів тупніть ногами об землю чи підлогу. Зверніть увагу на відчуття в ногах, і ті відчуття, які з’являються, коли ви контактуєте з поверхнями, опускаючи ноги донизу.
Стисніть руки в кулаки, а потім розслабте. Повторіть 10 разів.
Притисніть долоні одна до одної. Натисніть на них сильніше і утримуйте цю позу 15 секунд. Зверніть увагу на відчуття напруги в руках.
Жваво потріть долоні. Зверніть увагу на звук і відчуття тепла.
Простягніть руки над головою, ніби намагаєтеся досягнути неба. Розтягуйтеся так 5 секунд. Опустіть руки і дайте їм розслабитися.
Зробіть ще 5 глибоких видихів і помітьте відчуття спокою у своєму тілі.
Когнітивні вправи
Ці техніки для того, щоби переключити свій розум від дискомфортних думок та почуттів. Їх можна використовувати будь-коли та у будь-якому місці. Експериментуйте, щоби знайти те, що краще працюватиме для вас.
Називайте всі предмети, які бачите.
Опишіть послідовно кроки чи процес виконання тієї роботи, яку вмієте робити добре. Наприклад, готування улюбленої страви.
Візьміть предмет і докладно опишіть його: колір, текстуру, розмір, вагу, запах і будь-які інші властивості, які ви помічаєте.
Скажіть/напишіть своє та 3 інших людей ім’я та прізвище задом наперед.
Назвіть усіх членів своєї родини, їхній вік та одне улюблене заняття.
Прочитайте щось задом наперед.
Подумайте про якийсь об’єкт/предмет і «намалюйте» його в думках або пальцем в повітрі. Наприклад, спробуйте намалювати свій дім, транспортний засіб чи тварину.
Самозаспокоєння. Прийміть душ або ванну, заваріть чашку чаю, кави або гарячого шоколаду. Виконайте кожну дію з максимальною уважністю та зосереджено.
Додаток 3
Надання першої психологічної допомоги
в надзвичайні ситуації
Основним принципом надання ППД в надзвичайній ситуації є розуміння того, що подія вже відбулася і це є факт. Надзвичайно важливо пам’ятати, що в надзвичайній ситуації виникає гостра стресова реакція, яка викликає відчуття безпомічності. В свою чергу, відчуття безпомічності посилює гостру стресову реакцію, що в підсумку може сприяти розвитку ПТСР. Противагою відчуттю безпомічності є ефективна діяльність, що дає людині відчути себе корисною. І це запобігає розвитку травми. При правильному наданні ППД на перехід від безпомічності до ефективного функціонування потрібно приблизно 1,5 хвилини.
ВАЖЛИВО! Якщо ви опинились у надзвичайній ситуації, маєте знання та сили допомагати іншим, необхідно робити те, що протирічить тому, що хочеться робити.
ЗАБОРОНЕНО:
обіймати. Людина (дитина), яку обіймають, відчуває себе захищеною, довіряється іншій людині, сподівається на неї, а значить, відчуває себе ще більш безпомічною. А саме цього треба уникати
Не можна просити людину сісти та заспокоїтись. В стресовій ситуації організм фізіологічно готовий до активних дій – бігти або битися. Краще дати вихід цій енергії через ефективну діяльність.
Не пропонувати води. Якщо ситуація сталася раптово, то навряд чи людина є зневодненою. Сухість у роті є однією з фізіологічних реакцій в стресовій ситуації. Під час ковтання в горлі збуджується нервовий вузол, який активує парасимпатичну нервову систему, яка заспокоює організм, що в надзвичайних обставинах може бути згубним. Тому, якщо людина не просить, ми НЕ пропонуємо її воду.
Не пропонувати людині, відволіктися, не думати, не згадувати того, що трапилось. Це неможливо зробити. “Не думай” — діє навпаки. Людина думає про подію ще більше, думки стають компульсивними і таким чином фіксуються у довготривалій пам’яті, що сприяє розвитку ПТСР згодом
Ці 4 неправильні інстинктивні дії створюють умови для розвитку травми.
Принципи надання першої психологічної допомоги
Методика 6 С (Моше Фарчі)
Стимулювати та підтримувати активність людини (задіювати ефективно
Важливо, щоб людина відчувала, що може виконати завдання, що вона є важливою та ефективною. Завдання повинні бути короткими, після виконання треба давати короткий зворотний зв’язок (добре, дякую, це важливо було зараз зробити…) та продовжувати давати завдання.
Завдання мають бути чіткими, зрозумілими, короткими (30 с – 1 хв)
Спілкування повинно бути когнітивним, без емоцій
Запитання, які потребують розмірковування, активують префронтальну кору головного мозку, що зменшує збудження мигдалини та знижує інтенсивність проявів гострої стресової реакції (Як тебе звуть? Де ти живеш? Чи є в тебе брати/сестри? Скільки людей в сховку? Коли ти прийняв ліки? тощо). Під час спілкування важливий тон голосу, спокій, відсутність прояву власних емоцій. Під час спілкування не використовуйте фразу “Я вас розумію”, тому що вона дає дозвіл на емоції, що є у постраждалого, та може посилювати його відчуття безпорадності. На момент надання ППД не варто нормалізувати почуття та емоції (не говорити: Це нормально так почуватися в складній ситуації). Час для роботи з почуттями буде потім, коли все закінчиться. Людина, яка в стресі, має діяти. Тому той, хто допомагає, дає короткі завдання та, обов’язково, зворотній зв’язок. Коли звертаєтесь до постраждалого, варто говорити: “Мені потрібна ваша допомога”. Ця фраза перетворює людину з жертви у помічника, діяча та повертає відчуття контролю.
3) Відновлення ланцюжка подій та Завершення.
Травмуючі події переривають неперервність плину часу та спогадів. Це є одним з проявів травми. Щоб уникнути розвитку травми, потрібно якнайскоріше, не пізніше 5-6 годин, відновити хронологію подій, які відбувалися з людиною. Цей процес треба завершити, не зважаючи на втому, голод чи інші обставини. Іноді варто почати ще до того, як ви почали надавати допомогу: “Пролунала серена та почалися вибухи, ви знаходитесь на вулиці. Я поруч, щоб вам допомогти…. “Людина, якій ви допомагаєте, може повторити за вами. Відновлення ланцюга подій стосується тільки фактів, жодних емоцій. Робота з почуттями буде значно пізніше. Ви розпитуєте, повторюєте, задаєте питання для уточнення деталей, допомагаєте відновити хронологію подій, переказуючи події в правильному порядку, тому треба бути уважним. Основні завдання на цьому етапі: відновити хронологію подій та завершити ситуацію, постійно нагадуючи, що подія вже завершилась. Якщо ситуація довготривала (як то довгі робочі зміни, перебування в сховищі тощо) слід розбивати її на короткі періоди в кілька годин та по закінченню відведеного часу проговорювати з усіма, що за цей час відбулося та було зроблено. Такі завершення дають відчуття, що ситуація не безкінечна і завершення буде. Крім підведення підсумків, варто проговорити наступні дії на кілька годин або днів вперед (поєднуємо минуле, теперішнє та майбутнє)
Бути поруч.
Один з симптомів гострої стресової реакції – відчуття самотності. Тому той, хто надає ППД бере на себе відповідальність надавати підтримку постраждалому. І розпочинаємо з підтримки: “Я поруч. Я тут, щоб допомогти. Я буду поруч стільки, скільки буде потрібно”.
Коли фахівець бере на себе відповідальність допомогти, відпустити людину ми можемо лише тоді, коли впевнились, що передали її “з рук в руки” родичам, медикам, іншим службам чи спеціалісту.
Додаток 4
Турбота про себе — головне правило роботи вчителя
Учитель допомагає впоратися зі складними життєвими обставинами учням. Нормальний, звично організований навчальний процес покращує їхній стан. Але, на жаль, робота педагога в таких випадках — дуже виснажлива й емоційно витратна. До того ж, переважна більшість педагогів пережили такий самий травматичний досвід, як і учні, тому спілкування з ними може нагадувати про те, що трапилося. Отже, щоб підтримувати інших людей, важливо дотримуватися головного правила психологічного «самозбереження» – берегти себе.
Правила самозбереження:
Залишати час для себе і своєї сім’ї. Обов’язково знаходити можливість і сили, щоб відволіктися, провести час зі своїми рідними чи друзями.
Слідкувати за своїм фізичним станом: добре харчуватися, висипатися, в разі необхідності — пройти лікування. Хворому педагогу дуже важко вчити інших.
Влаштовувати або відвідувати регулярні зустрічі з групою інших учителів, тобто спілкуватися, підтримувати один одного, обговорювати робочі питання.
Не нехтувати підтримкою інших учителів, а також пропонувати свою допомогу.
Додаток 5
Батьки можуть допомогти адаптуватися дитині
до нового місця проживання
Якщо ваша дитина…
Пам’ятай, що…
Як допомогти?
Погано спить, не хоче йти у ліжечко, не хоче спати сама або просинається серед ночі з криками.
Коли діти бояться, вони хочуть, щоб з ними поряд був хтось рідний та безпечний. Вони починають хвилюватися, коли вас немає поруч. Якщо під час надзвичайної ситуації вам довелося розлучитися, то необхідність засинати на самоті нагадує дитині про ті часи. Час перед сном – це час спогадів, адже ми нічим іншим не зайняті. Дітям часто сниться те, що їх лякає, тому перспектива йти в ліжко може бути страшною вже сама по собі. Зрозумійте, що дитина створює такі «проблеми» ненавмисно.
Якщо це можливо, дозволяйте дитині спати поруч з вами. Однак поясніть, що це лише тимчасове явище. Визначте «порядок» відходу до сну: казка, молитва, обійми тощо. Розкажіть дитині, що такий порядок виконуватиметься щодня, і дитина знатиме, чого чекати. Обійміть дитину і скажіть, що вона в цілковитій безпеці, що ви поряд і нікуди не зникнете. Це може зайняти деякий час, але чим безпечніше почувається дитина, тим краще вона спатиме.
Хвилюється, що з вами щось трапиться.
Такий страх є нормальною реакцією на пережите. Страх може посилюватися, якщо ваша дитина переживала часи небезпеки окремо від рідних.
Нагадайте дитині і собі, що зараз все гаразд і ви в безпеці. Якщо певна небезпека для вас все ж існує, розкажіть дитині про те, що ви робите для її захисту. Переконайтеся, що якщо з вами справді щось трапиться, про вашу дитину подбають. Це дозволить знизити рівень тривоги. Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Не хоче гратися чи займатися чимось. Демонструє відсутність будь-яких почуттів – радості чи суму.
Ви потрібні своїй дитині. З огляду на пережиті тривожні події дитина може сумувати або бути шокованою. У стані дистресу деякі діти кричать, а деякі приховують свої почуття. Якою б не була її реакція, дитина потребує вашої любові та ласки.
Сядьте поряд, охопіть дитину руками. Покажіть, що ви дбаєте про неї. Спробуйте «розшифрувати» дитячі почуття і скажіть, що сум, лють чи тривога – це цілком нормально: «Здається, ти нічого не хочеш робити? Мабуть, тобі сумно. Сумувати – це нормально. Хочеш, я з тобою посиджу?» Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.
Багато плаче
Можливо, внаслідок надзвичайної ситуації життя вашої родини докорінно змінилося, тому цілком природно, що ваша дитина сумує. Дозволити дитині сумувати, при цьому заспокоюючи та втішаючи її, – це спосіб допомогти їй навіть у такому стані. Якщо вас самих переповнює сум, шукайте підтримки інших. Ваш стан безпосередньо відбивається на стані дитини.
Дозволяйте дитині демонструвати свій смуток. Допоможіть їй висловити свої почуття і поясніть, чому вони з’являються: «Напевно, тобі сумно. Справді, є чому сумувати…» Підтримуйте дитину: будьте поруч, приділяйте їй більше уваги й часу. Підтримуйте в дитині надію на краще майбутнє. Розмовляйте про те, як ви житимете далі і що робитимете, наприклад, відвідаєте друзів і родичів тощо. Подбайте про себе і свій стан. Найкраще, що можуть зробити рідні, – давати можливість матері дитини відпочивати і відновлювати сили.
Боїться, що біда повториться.
Страх повторення катастрофи є цілком природним: дитині потрібно досить багато часу, щоб знову відчути себе в безпеці. Дуже важливо в цьому сенсі захищати дитину від будь-яких нагадувань та заспокоювати її.
Поясніть дитині різницю між самою подією та спогадами про неї. Скажіть таке: «Дощ не обов’язково означає повернення урагану. Навіть сильна злива не завдасть нам такої шкоди, як ураган». Намагайтеся обмежити контакти дитини з телебаченням, радіо та комп’ютерами, адже історії про катастрофи можуть повернути її страх.
Не розуміє, що смерть – це незворотне явище. Зважаючи на притаманне дошкільнятам «магічне мислення», вони можуть вважати, що своїми думками викликали смерть, або що померла людина згодом повернеться.
Дитині потрібно надавати правдиві та адекватні до її віку пояснення реальності смерті, позбавляючи від хибних надій. Мінімізація почуттів стосовно втрати улюбленця або іграшки не допоможе дитині відновитися.
Стежте за тим, що хоче знати ваша дитина. Давайте прості відповіді, заохочуйте додаткові запитання. Дозволяйте дитині брати участь у культурних та релігійних ритуалах скорботи. Допоможіть дитині знайти власний спосіб прощання, наприклад, через світлі спогади, молитви чи запалення свічок по померлих.
Сприймає втрату домашнього улюбленця або улюбленої іграшки як справжнє горе
Завжди будьте чесними: «Ні, Сірко не повернеться, однак ми можемо думати про нього, говорити та згадувати, яким чудовим собакою він був». І далі: «Пожежник сказав, що врятувати Сірка було неможливо, і це не твоя провина. Я знаю, як ти за ним сумуєш»
Не розмовляє, поводиться дуже тихо або не може висловитися, що саме її непокоїть
Ви потрібні дитині для того, щоб демонструвати звичайні почуття відповідно до події: злість, сум та тривогу за життя батьків, друзів, братів і сестер. Ви не можете змусити дитину говорити, однак дайте їй зрозуміти, що вона може заговорити з вами, коли буде готова.
Малюйте «смайлики» для зображення різних почуттів. Придумайте історію про кожен, наприклад: «А пам’ятаєш, коли …, у тебе обличчя було схоже на це». Поясніть, що діти бувають дуже засмучені, коли їхня домівка пошкоджена. Допоможіть дітям висловлювати свої почуття за допомогою іграшок чи малюнків. А потім використайте слова, щоб переконатися в їхніх почуттях: «Це дуже страшна картинка. Ти справді злякався, коли побачив…?»
Додаток 6
Супервізія в роботі педагога попереджає вигорання
Представники допоміжних професій (лікар, вчитель, психолог, соціальний працівник), вступають в стосунки, відмінні від звичайних, повсякденних. Особливість роботи педагога полягає в тому, щоб приділяти увагу потребам інших людей з повною самовіддачею, іноді досягаючи межі емоційних можливостей. Учителі можуть відчувати черствіше ставлення, закостенілість, відгородженість. У крайньому прояві ці почуття є частиною синдрому, який психологи називають терміном «вигорання». Саме в цих ситуаціях нам і потрібна супервізія.
Супервізія допомагає зупинити цей процес, розірвавши порочне коло: відчуття спустошеності веде до відходу від високих робочих стандартів, потім народжує відчуття провини і невідповідності, що, в свою чергу, призводить до ще більшого відходу від стандартів тощо.
Супервізія (буквально «нагляд») — це синонім наставництва, допомоги, професійного спілкування з досвідченими колегами. Для педагога супервізія — це терапія накопичених почуттів і проблем, можливість поділитися своїми думками, сумнівами, роздратуванням і дізнатися думку інших, отримати пораду колеги або колег. Саме супервізія може дати нам можливість почати пошук нових можливостей, відкрити знання, що народжуються з найважчих ситуацій, отримати підтримку. Це важлива і необхідна частина турботи про себе. Супервізія допомагає бути відкритими для всього нового, тобто постійно розвивати самосвідомість і професіоналізм. Існує індивідуальна, групова і командна супервізії.
У школі супервізорська робота може виконувати такі завдання:
створити простір підтримки і взаємодопомоги;
ефективніше справлятися із труднощами і конфліктами, що виникають у союзі «учитель − учень»;
опрацьовувати внутрішні труднощі, що заважають відкритій комунікації педагога з учнем;
знаходити нові та ефективні стратегії роботи з травмованим учнем.
Додаток 7
Психолого-технологічні підходи до організації
сприятливого психологічного мікроклімату підтримки та супроводу психологічного здоров’я дитини
№
Назва
Характеристика технік та технологій
А) за організацією ефективної взаємодіє педагога з дитиною
Техніка контактної взаємодії (розроблена Ш.А. Амонашвілі)
Це невербальний і вербальний прояв доброзичливого, дбайливого ставлення до людини. Включає такі прийоми: – легко погладжувати голову, плече; – тихо (щоб чула тільки дитина) похвалити за правильну відповідь; – узяти за руку при неправильній відповіді і запропонувати ще поміркувати; – після виправлення помилки порадіти з дитиною: «Я не сумнівалася, що ти зможеш виконати правильно це завдання». Особливо таку техніку необхідно застосовувати до: 1) дітей, у сім’ях яких є дефіцит любові з боку батьків; 2) молодших школярів. Зауважте: Важливо стежити за реакцією дитини на застосування способів контактної комунікації!
Технологія педагогічної підтримки дітей (за М. Ніколаєвою)
Це організація взаємодії з дітьми, яка дозволяє їм встановити позитивні стосунки з дорослими. Включає такі прийоми: демонструвати дітям прийняття, увагу, схвалення, теплі почуття: коли дорослі моделюють ці елементи спілкування, діти вчаться зміцнювати позитивні стосунки з іншими; не порівнювати дій дитини з діями інших: спробуйте її почути, зрозуміти причини її труднощів; якщо не буде прийняття, не діятиме жоден прийом, жодна техніка;проявляти позитивну увагу в нормальній обстановці (потім порушники поведінки потребуватимуть менше негативної уваги педагога); вітатися: скажіть 1-2 слова перед заняттям кожному особисто; звертатися на ім’я; якщо імена однакові, постарайтеся називати індивідуально; уміння вислухати дітей і те, що вони хочуть сказати: не слід думати, що потрібно вирішити їхні проблеми; використовуйте невербальні засоби (зоровий контакт, нахил у бік мовця тощо), парафраз: «Якщо я правильно тебе зрозуміла…»; надавати увагу дітям: поговоріть про що-небудь у класі після занять, запам’ятайте те, що розповідали діти, і використайте це у спілкуванні з ними у відповідний момент; виражайте щирий інтерес до хобі дітей; ставайте поруч, якщо дитина пустує; вставляйте ім’я дитини в текст оголошення на занятті; надсилайте листівки дітям, які хворіють, з короткими побажаннями, написаними власноруч; беріть участь у колективних задумах дітей; святкуйте дні народження своїх вихованців; демонструвати схвалення і показувати, що вам подобаються риси характеру дітей, їхні гарні вчинки (або спроби таких вчинків): зняття страху: «Нічого страшного…»; авансування: «Тобі все вдасться!»; персональна винятковість: «Тільки в тебе може так вийти»; посилення мотиву: «Нам це треба для…»; педагогічне навіювання: «Починай! Ти ж усе знаєш»; висока оцінка деталі: «Оця частина в тебе вийшла чудово»; прояв теплих почуттів, доброзичливості (рукостискання, дотики, поплескування по плечу): вони транслюються на дітей так само легко, як моделі неконструктивної поведінки.
Техніка співпраці (за М. Ніколаєвою)
Це організація взаємодії, при якій формуються бажання і вміння співпрацювати з іншими людьми. Включає такі прийоми: – приймати всіх такими, які вони є, не критикуючи; поважати усіх, з ким встановлюються дружні, робочі та інші стосунки; – розуміти, що всі ми різні; вміти вислухати і прийняти точку зору іншого; – бути відкритим у спілкуванні; шукати зворотний зв’язок; – співчувати, переживати і приходити на допомогу; – не реагувати агресивно; – шукати нові способи поведінки і внаслідок цього розширювати поведінковий репертуар.
Б)За ефективною організацією освітнього процесу
Техніка оцінки рівня пізнавальної діяльності дітей (за Г.Г. Скоробагатовою)
Це система критеріїв, які забезпечують загальний підхід до оцінки рівня пізнавальної активності дитини. Включає такі вміння: – позитивно ставитися до навчання (бажання, переживання, усвідомленість, прагнення тощо); – оцінювати стан здоров’я (дані про рівень стомлюваності в різних видах діяльності); – постійно розширювати світогляд; – розвивати провідні інтереси і схильності; – виділяти головне, істотне в матеріалі; – планувати свою діяльність; – проявляти наполегливість у своїй діяльності; – здійснювати самоконтроль.
Техніка підтримки оптимального темпу занять (Г.Г. Скоробагатовою)
Це підтримка високого, але посильного ритму роботи, який забезпечує нормальний робочий настрій дітей і не стомлює їх більше, ніж напружена, але спокійна робота. Включає такі вміння: – поступово нарощувати темп заняття; дотримуватися «середнього темпу» заняття, який задовольняє майже всіх дітей; – оптимально поєднувати колективні та індивідуальні форми роботи; – змінювати та урізноманітнювати види діяльності дітей; – максимально виключити нераціональні витрати часу
Техніка створення емоційно-пізнавального фону занять (за Г.Г. Скоробагатовою)
Це підтримка емоційно-пізнавального стану, при якому дитина пізнає навчальний матеріал і формує певне ставлення до нього. Включає такі вміння: – використовувати цікаву інформацію і додатковий матеріал; – включати дані, пов’язані з життям дітей або знайомих героїв оповідань, казок; – уміло включати дітей у цікаву практичну діяльність; – виражати своє емоційне ставлення до матеріалу, який вивчається.
Техніка поведінки «Дії на очах» (за В.О.Сухомлинським)
Це усвідомлення педагогом того, що його робота відбувається під спостереженням дітей, батьків, колег, адміністрації. Включає такі вміння: – керувати своїм емоційним станом; – постійно контролювати власну поведінку; – регулювати темп рухів, гучність і виразність мовлення; – стежити за своєю душевною рівновагою; – не допускати «проростання похмурості», перебільшення чужих вад.
Техніка виховного впливу (за Ю.П. Азаровим)
Це комплекс знань і заснованих на них умінь, які складають підґрунтя виховної діяльності.Включає такі вміння: – правильно сприймати процеси, що відбуваються у світі дітей; – правильно сприймати кожну дитину окремо в різних педагогічних ситуаціях; – вимагати й довіряти; – швидко орієнтуватися й переключати увагу; – грати з дітьми (а не загравати чи імітувати гру); – аналізувати співвідношення «мета – засоби – результат» відповідно до ситуації; – оцінювати ситуацію з різних боків; – виділяти найістотніше з різноманітності педагогічних чинників; – побачити у випадковому факті суттєве; – використовувати різні прийоми позитивного впливу в межах однієї ситуації.
Техніка інтерпретації невербальної поведінки
Це доцільне використання невербальних засобів поведінки (міміки, жестів, поз, розташування і збереження дистанції) в процесі міжособистісної взаємодії. Включає групи вмінь: – спостерігати за невербальною поведінкою людини, інтерпретувати її, а отриману інформацію використовувати для побудови подальшої стратегії міжособистісної взаємодії з нею; – використовувати невербальні засоби позитивного впливу на оточення в різних ситуаціях міжособистісної взаємодії.
В) за ефективною взаємодією в конфліктних ситуація (за В.А. Канн-Каліком)
Техніка профілактики конфліктів
Це організація оптимального спілкування, яке дає змогу уникнути непотрібних конфліктних ситуацій. Включає такі вміння: – говорити спокійно, м’яко, впевнено, доброзичливо; – показувати добре ставлення до людини, схвалювати її вчинки; – не включатися в розмову з напруженою, збудженою людиною; – створити доброзичливу атмосферу довіри перед тим, як сказати про неприємне; – стати на місце опонента, поглянути на проблему його очима; – стримати себе й промовчати, коли зачіпають у маленькій сварці; – визначати й визнавати вголос переваги людей, що оточують вас; – визнавати свою неправоту відразу, коли ви її відчуєте.
Техніка висловлювання незадоволення діями дитини з профілактикою конфліктних ситуацій
Це організація взаємодії з дітьми, що дозволяє висловити незадоволення їхніми вчинками й одночасно уникнути конфлікту. Включає такі вміння: – висловлювати незадоволення діями дитини, але не самою дитиною; – засуджувати вчинки, але не почуття дитини, якими б вони не були (завжди є певна причина); – дозувати вираження незадоволення (не можна постійно), оскільки це може привести до неприйняття дитиною дорослого та його слів; – дати зрозуміти дитині, що після закінчення неприємної розмови інцидент буде вичерпано.
Техніка поведінки з конфліктною дитиною
Це організація такої послідовної взаємодії з дитиною, яка дозволяє визначити істинні причини конфліктності, змінити до неї своє ставлення і навчити її безконфліктно спілкуватися з іншими.Включає такі вміння: – стримувати прагнення дитини до провокації сварки з іншими; – об’єктивно з’ясувати причини виникнення сварки, а не закінчувати її, висуваючи звинувачення іншій дитині; – обговорити з дитиною причини виникнення конфлікту після його завершення; визначити неправильні дії з обох боків, які привели до конфлікту; знайти інші можливі способи виходу з цієї конфліктної ситуації; – не обговорювати при дитині проблеми її поведінки; вона може ствердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати їх провокувати; – не втручатися щоразу у сварки дітей; є ситуації, коли краще здійснити спостереження за їх конфліктом, оскільки вони можуть самі порозумітися і при цьому вчитимуться спілкуватися один з одним; якщо ж під час сварки один з них виступає «жертвою», а інший завжди перемагає, то таке спілкування слід припинити, щоб запобігти формуванню боязливості в переможеного.
Г) За організацією ефективної взаємодії з дітьми, які мають труднощі в поведінці
Технологія реакції на дитину з ускладненою поведінкою (за Н.Є. Щурковою, В.Ю. Мітюковим)
Це оптимістичне ставлення до дитини (навіть з ризиком помилитися) та підтвердженням готовності до співпраці. Причини, які впливають на ускладнення поведінки дитини: – поганий стан фізичного і психічного здоров’я; завдання – зняти всі подразники, щоб діти заспокоїлися; – багатий негативний соціальний досвід: дитина не бачить прикладів іншої поведінки; – негативне ставлення людей, що оточують дитину, до соціальних цінностей. Алгоритм реакції на дитину з ускладненою поведінкою 1. Не дивуйтеся з поведінки дитини. Парадигма поведінки: «Так, це трапляється… Я з цим іноді (часто) стикаюся… На жаль, це часто трапляється в цьому віці». 2. Сприяйте психічній рівновазі дитини. Парадигма поведінки, під час якої важливі міміка й інтонація в спілкуванні з дитиною: «Можливо, хтось на твоєму місці…, а ти… Я б, мабуть, теж…, а ти тільки… Будь-хто на твоєму місці…, а ти…» (продовження репліки виводить на стан дитини). 3. Визначте свободу вибору. Парадигма поведінки: «Зазвичай ти маєш право проявляти своє невдоволення чимось, але не… Мабуть, у тебе є причини поводитися таким чином, але… Кожен вибирає ту поведінку, якої він гідний». 4. Пояснюйте дитині світ речей (результат дії) і світ стосунків (переживання). Парадигма поведінки: «Ти, мабуть, хотів…, а вийшло… Ти, звісно, розумієш, що… Ти, мабуть, не розумієш… Ти, мабуть, не поміркував про те, що…. Вийшло, мабуть, не те, на що ти чекав». 5. Покажіть свій спосіб поведінки (порада, розмірковування). Парадигма поведінки: «Можна було б… Інший спосіб я бачу… Іноді (або часто) люди в подібних ситуаціях…» 6. Активізуйте самосвідомість дитини. Парадигма поведінки: «Що ти сам думаєш про…? Як ти сам оцінюєш…? Як ти вважаєш, чим це може закінчитися для тебе і для…?» 7. Активізуйте захист від зовнішньої зневаги. Парадигма поведінки: «Це минає з віком… Це особливості темпераменту (характеру)… Він зараз збуджений… Я читала в роботі одного психолога, що таке буває, і з цим нічого не вдієш. Хто без гріха, нехай той перший кине камінь». 8. Запропонуйте несподіване рішення, яке порушує логіку побудованого впливу. Парадигма поведінки: «Але всупереч усьому… Та все ж я сподіваюся… Мені треба було б…, але…». Автори технології підкреслюють, що такий вплив спрямований не на виправлення поведінки, а на розвиток здатності до саморегуляції та відповідальності за власний вибір
Техніка поведінки з неспокійною дитиною (за Н.В. Клюєвою, Ю.В. Касаткіною)
Це організація взаємодії з емоційно-нестійкими дітьми, яка дозволяє запобігти їхньому емоційному збудженню та зривам, сильній напрузі тощо. Включає такі вміння: – не вдаватися до крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але й не варто все забороняти; чітко визначте для себе, що можна, а що – ні; показувати своєю поведінкою дитині приклад: стримуйте свої емоції, вона наслідує вас у всьому; приділяти дитині достатню увагу: нехай вона не почувається забутою, в той же час поясніть їй, що у вас є інші справи, треба це зрозуміти і прийняти; пам’ятати, що істеричні напади найчастіше пов’язані з бажанням привернути до себе увагу або викликати жалість, співчуття; не потурати дитині й змінювати свої вимоги; краще після того як вона заспокоїться, пояснити, чому ви вчинили саме так. З такою дитиною краще застосовувати психогімнастику М.І. Чистякової, комплекс вправ м’язового розслаблення І.Г. Вигодської, О.Л. Пеллінгер, Л.П. Успенської.
Техніка формування адекватної самооцінки дитини (за Н.В. Клюєвою, Ю.В.Касаткіною)
Це формування у дитини адекватної думки про себе, свої можливості та здібності, риси характеру та людські якості.Включає такі вміння: – не оберігати дитину від повсякденних справ, не вирішувати за неї всіх проблем, але й не перевантажувати непосильними завданнями; нехай вона виконує те, що їй доступно, та отримує задоволення від процесу діяльності й задоволення від кінцевого результату; – заохочувати, коли дитина на це заслуговує, але не перехвалювати; пам’ятати, що похвала, як і покарання, повинні відповідати вчинку; – заохочувати інших у присутності дитини, підкреслювати їхні успіхи і показувати, що вона також може цього досягти; – показувати своїм прикладом адекватне ставлення до успіхів та невдач; оцінювати вголос свої можливості і результати справи; – порівнювати дитину тільки з самою собою (тією, якою вона була, якою стала, якою буде), а не з іншими. З такою дитиною бажано використовувати програвання різних ситуацій, імітаційні ігри тощо.
Техніка поведінки з агресивною дитиною (за Н.В. Клюєвою, Ю.В. Касаткіною)
Це організація взаємодії з дітьми, яка дозволяє унеможливити або скоригувати спалахи люті з елементами агресивної поведінки в ситуаціях, коли їхні бажання з якоїсь причини не виконуються. Включає такі вміння: – зрозуміти причини агресивної поведінки дитини і зняти їх: тільки в цьому випадку ви можете сподіватися, що вона стане менш агресивною; – уникати заборон і підвищення голосу, які є найбільш неефективними засобами подолання агресивності; – приймати дитину такою, якою вона є, показувати, що вона важлива для вас; – давати дитині можливість виплеснути свою агресію, зміщувати її на інші об’єкти: дозвольте їй побити подушку, розірвати «портрет ворога» тощо; – показувати дитині власний приклад ефективної поведінки: стримувати в її присутності спалахи гніву або негативні відгуки про її друзів, однокласників, батьків.
Техніка поведінки з сором’язливою дитиною (за Н.В. Клюєвою, Ю.В. Касаткіною
Це організація послідовної, обережної й делікатної взаємодії з сором’язливою дитиною, яка дозволяє унеможливити або скоригувати її реакцію на емоцію страху (яка виникає в певний момент при спілкуванні з іншими людьми й закріплюється), сформувати в неї бажання спілкуватися.Включає такі вміння: – поступово розширювати коло близьких знайомств дитини; навчати спокійно ставитися до нових місць і нових людей; – постійно зміцнювати у дитини впевненість у собі, у власних силах; – давати дитині певну свободу дій: не намагайтеся за неї все зробити; – залучати дитину до виконання різних доручень, пов’язаних зі спілкуванням; – уникати постійного хвилювання за дитину та її повного оберігання від різноманітних небезпек (переважно придуманих дорослими); – створювати ситуації, в яких їй би довелося вступати в спілкування з «чужими» дорослими і дітьми
Техніка поведінки з відлюдненою дитиною (за Н.В. Клюєвою, Ю.В. Касаткіною
Це організація послідовної взаємодії з відлюдненою дитиною, яка дозволяє сформувати в неї комунікативні вміння і бажання спілкуватися з іншими. Причини відлюдності: – емоційна нестійкість; – плаксивість; – загальний знижений фон настрою; – погіршення сну й апетиту; – надмірна прихильність до когось із близьких, що згодом призводить до страху перед чужими людьми, занепокоєння, яке довго не минає, та скутості в нових ситуаціях спілкування. Включає такі вміння: – розширювати коло спілкування дитини; – бути для дитини прикладом людини, яка ефективно спілкується; – підкреслювати переваги і користь спілкування: розповідайте, що нового й цікавого ви дізналися, а також яке задоволення отримали від спілкування з тією або іншою людиною. Якщо, попри всі ваші зусилля, дитина стає ще більш відлюдною, необхідно звернутися по консультацію до психолога. Можливо, ваші дії були для неї занадто стрімкими.
Додаток 8
Робота над створенням позитивного
соціально-психологічного клімату к класі
Благополуччя в навчальному просторі
Немає хронічних конфліктів
Швидкоплинність ситуації при наявності конфлікту.
Додержання всіх обов’язків: особистих та групових.
Можливість особистої автономії.
Можливість особистого інтересу.
Відсутність загострення хронічних захворювань.
Наявність хронічних конфліктів: більше 3 конфліктів в місяць означають, що є джерело хронічних конфліктів у класі.
Хронічний конфлікт: боротьба в середині колективу заважає отримувати збалансовані емоції, які переходять продуктивно в засвоєння знань.
Хронічні конфлікти забирають весь потенціал, витрачають внутрішні ресурси та механізми на самозбереження, а не на природне засвоєння знань.
Швидкоплинність конфліктів.
Діти уміють швидко зняти напругу, не ображаються, долають конфлікти – це добре. Якщо діти ображаються, не хотять долати конфлікт, не розмовляють, збираються в угрупування – привід звернутися до психолога, тому що така ситуація може перейти в булінг.
Додержання обов’язків.
Додержання обов’язків означає, що дітям достатньо внутрішнього контролю, щоб утримувати та контролювати власні емоції.
Зворотня ситуація – про невідреагованості внутрішніх емоцій. Для відреагування пропонуємо великий аркуш паперу й засоби для малювання і пропонуємо залишити на папері те, що заважає: «В нашому класі щось відбувається: хтось не хоче вчитися, хтось заважає, хтось не виконує завдань, давайте це все залишимо на папері».
Так формується навичка саморегулювання, діти вчаться регулювати своє навантаження – не впадають в стрес, досягають успіху.
Можливість власної автономії.
«Не чіпайте мене» – словами, діями варто прислухатись та спробувати розібратися, про що мовчить дитина (складні думки, насилля в сім’ї, суїцидні думки або інше). Будьте важні та при необхідності долучіть до спостереження психолога.
Можливість особистого інтересу.
Сучасні діти до 7 разів будуть змінювати фах.
Плекання інтересу до навчання сприяє цьому. Невелика вправа, історія, легенда, невеликий факт – додають цікавість до навчання: тоді діти прагнуть до школи, до друзів, швидше видужують.
Інтегральність навчального простору в період кризи:
Високий рівень реалізації спільних цілей, міжособистісні взаємодії
Дотримання групових правил і норм, обов’язків (створіть правила, норми, традиції та ритуали).
Можливість розвитку кожного члена навчального простору.
Хороший соціально-психологічний клімат
Нас стабілізує:
Спільна робота (волонтерство), спільні цілі.
Створення нових ритуалів (щоденні, щомісячні, святкові) дозволить прийняти нові обставини.
У кожній дитині знайдіть щось унікальне для відчуття власної значущості. Якщо ми розвиваємось та змінюємось, це допомагає утримувати рівновагу і баланс.
Не варто повертати дитині емоцію, яку вона не змогла втримати, не варто нести свій дисбаланс і стрес в дитячий колектив. Він посилиться та повернеться вам.
Методи стабілізації навчального процесу в період кризи
Емоційно привабливий навчальний простір. Налаштування, важливі спільні малюнки:
Нам добре
У нас вдома добре
Нам добре там, де ми є (навіть в бомбосховищі(добре, що воно є))
Функціональні механізми особистісної стабілізації
Метафори для малюнків:
Мені допоможе
Я допоможу
Мій клас мені допоможе
Можна задати відкриті запитання (як гра зі швидкими відповідями). Мені швидко допоможе себе заспокоїти (раз, два, три…) (дозволити дітям викрикувати, проговорювати відповіді)
Я можу допомогти (кому?) «Як я можу допомогти?» дає уявлення про власні стратегії подолання травми.
Мій клас може мені допомогти
Ціннісно-орієнтована єдність
Мотиви для малюнків:
Все, що важливо зберегти,
Дари мого класу
Скарб навчального колективу.
Педагог може зробити «ремонт» у своєму колективі, докласти зусиль до наведення краси і гармонії у відносинах (у психологічній, психічній площині класу).
Намалювати малюнки щастя (індивідуальні малюнки, класом, педагоги, директор) та створити Галерею щастя.
«Дошка доброго слова» – кожен може прийти та написати добре слово.
Стійкість до деструктивних та руйнівних впливів
Мотиви до малюнку:
Наша суперсила
Наш захист
Ми – суперклас
Форми групового артпроцесу:
Спільний збір артскриньки. Книга (альбом) «Ми впораємось, ми команда» (малювати , вклеювати, можна передавати батькам, в сім’ї)
Груповий спільний малюнок
Домальовування малюнків по колу.
Створення антикризової арткниги «Ми впораємось, ми команда»
Додаток 9
Основні критерії визначення успішності адаптації дитини до освітнього закладу, які можуть бути застосовані з урахуванням певних особливостей і до адаптації дітей ВПО:
Когнітивний компонент адаптації до освітнього процесу полягає в ознайомленні дітей (юнаків) та їх батьків із специфікою та особливостями діяльності закладу освіти (режим, графік занять, критерії оцінювання тощо), з особливостями організації освітнього процесу, з вимогами, які висуваються перед новоприбулим, варто розповісти про свята та традиції, норми та правила саме цього закладу.
Поведінковий компонент відображає, наскільки дитина (юнак) дотримується вимог, які висуває до нього заклад освіти. Адаптація до освітнього процесу в поведінковій сфері відображає соціальну поведінку (дотримання правил поведінки в закладі, відповідність загальноприйнятим нормам тощо). Одним із важливих аспектів діяльності педагогічного працівника за цим напрямом є з’ясування причини невідповідності поведінки дитини (юнака) вимогам, що до неї висуваються, — він (вона) їх не засвоїв (-ла) чи якісь інші причини. Для з’ясування цього варто залучити працівників психологічної служби.
Емоційний компонент адаптації до закладу освіти полягає в загальному емоційному стані дитини під час перебування у цьому закладі.
Соціально-психологічний компонент полягає в характеристиці місця особистості в системі офіційних та неофіційних відносин, її «позиція». У неформальних міжособистісних відносинах позиція традиційно визначається за двома основними параметрами: соціометричним статусом та емоційною експансивністю.
Соціометричний статус фіксує величину престижу особи в спілкуванні з іншими. Ставлення до учня формується ще в молодших класах і дуже рідко змінюється з роками, що ускладнює інтеграцію новоприбулого до навчальної групи та призводить до його низького соціометричного статусу та може створювати ситуацію відторгнення.
Високий соціометричний статус забезпечується поєднанням трьох факторів: фактичний розвиток позитивних якостей особистості, що цінуються класом; співпадіння цінностей учня з цінностями класу; занижена самооцінка особливо цінних якостей особистості.
Важливим показником для визначення позиції особистості в неформальній структурі групи є емоційна експансивність — вибір даною особистістю інших членів групи. Цей показник фіксує емоційно-психологічне ставлення особистості до групи, її роль у спілкуванні з іншими.
Змінити позицію новоприбулого в системі неформальних відносин класний керівник, учитель-предметник, а також інші педагогічні працівники можуть шляхом залучення вимушених мігрантів до групової навчальної діяльності. Специфічним для групової діяльності є міжособистісні відносини, які утворюються в процесі діяльності на принципах рівності учасників.
Ще одним наслідком виконання завдання в групі є формування групової ідентичності — усвідомлення членами групи своєї приналежності до цієї групи на відміну від інших у поєднанні зі схожістю або гомогенністю цінностей, норм та установок, які утворюють групову свідомість та визначають діяльність цієї групи.
Тимчасовість малої навчальної групи призводить до зміни звичайної міжособистісної системи навчальної групи. У процесі здійснення спільної діяльності існують не тільки офіційні відносини, а й зароджуються та розвиваються неофіційні емоційні зв’язки. Такі зв’язки не є тимчасовими: вони стають надбанням соціального досвіду однокласників. Таким чином, у ході групової навчальної діяльності відбувається перерозподіл позицій, статусів, ролей і поступова зміна всієї структури навчальної групи.
Навчальний компонент полягає в успішності дитини у навчальній діяльності. Слабке володіння розмовною українською мовою створює процес навчання скрутним і таким, коли учень або слабо засвоює матеріал, або ця ситуація успіху дається йому неймовірними зусиллями. Підліток постійно знаходиться в стані напруги, що веде до нервових зривів. Звідси видно, що прояв дитячих і підліткових проблем у дітей із сімей ВПО відбувається вельми своєрідно. З одного боку, вони продовжують відчувати потужний вплив сім’ї, з іншого боку, їм важко знайти своє місце в шкільному соціумі. Для покращення ставлення внутрішньо переміщених учнів до шкільного навчання необхідно створити для дитини ситуацію успіху.
У випадках неуспішної адаптації ми можемо спостерігати характерні психологічні синдроми: психологічна інкапсуляція (повністю замикається в собі), сімейна та групова ізоляція (замикання в сім’ї або групі однолітків), соціальна дезорієнтація (намагається включитися в життя суспільства, але через неадекватне сприйняття соціальних норм не в змозі це зробити). У внутрішньо переміщених осіб, у тому числі й у підлітків, виявляються особливості, що сприяють участі в екстремістських акціях, зокрема: агресивність, делінквентність, девіантність, негативне ставлення до державного устрою, мови, місцевого населення, почуття відчуженості, соціальної несправедливості.
Дезадаптаційний стан провокує неуспішність, погану поведінку, дитина переходить до категорії важковиховуваних, «групи ризику». Ставлення оточення до дитини погіршується і, як наслідок, поведінка важкого учня стає ще менш керованою. Очевидно, що дезадаптація призводить до функціональних, а іноді й органічних порушень психічного та соматичного здоров’я учнів, тому проблеми таких учнів необхідно вирішувати комплексно, мультидисциплінарно.
Додаток 10
Рекомендації для роботи зі скринінгом
дитячих та підліткових травм (CATS)
«Скринінг дитячих та підліткових травм» це чек-лист на основі 5 розділу «Діагностичного та статистичного посібника психічних розладів», що містить 15 потенційно травматичних подій або низки подій, 20 посттравматичних стресових синдромів і 5 деструктивних речей. Є анкета для осіб 7-17 років і дві анкети для вихователів/опікунів: для 3-6-річних та 7-17-річних дітей/підлітків. «Молодша» версія анкети відповідає критеріям симптомів ПТСР для 3-6 річних дітей «Діагностичного та статистичного посібника психічних розладів».
Скринінг дитячих та підліткових травм може бути оформлено як інтерв’ю(розмова) з постраждалим або як анкетування. Інтерв’ю краще проводити з молодшими дітьми та підлітками, що мають складнощі у розумінні тексту під час читання.
Робота з скринінгом дитячих та підліткових травм має бути клінічно оформленою. Скринінг дитячих та підліткових травм може бути частиною звичайних тестувань та/або проводитися пізніше з відповідним спеціалістом. Скринінг можна використовувати як окреме дослідження, так і як частину ширшого клінічного дослідження. Одночасна робота зі скринінгом дітей/підлітків та вихователів даватиме повнішу картину. Дуже важливим є обговорення результатів скринінгу з тими, хто його проходив (тобто з вихователями та дітьми/підлітками) та брати до уваги їх відгуки щодо скринінгу. Спільний огляд та обговорення результатів анкетування дає можливість перевірити досвід дітей/підлітків, дізнатися про ключові фактори, що відповідатимуть терапії і відновленню. Серед них: визначення найболючіших точок у спогадах про травматичну подію, нагадування (тобто що або хто нагадує) про травматичну подію, і дитяче/підліткове розуміння травми як поняття та її наслідків. Скринінг це також можливість оцінити безпосередню безпеку та вжити важливих клінічних заходів для процесу відновлення для травмованих дітей/підлітків. Ці виміри в подальшому можуть бути використані як моніторинг у процесі лікування.
На додачу до визначення потенційних травматичних подій і наявності симптомів ПТСР важливо дослідити як діти/підлітки сприймають травму та її контекст. Це розуміння важливе для розвитку і «підтримки» ПТСР. Це сприйняття може бути як на індивідуальному, так і на суспільних рівнях. Жертва дитячого аб’юзу знає, що члени родини, вчителі та органи із захисту дітей знали ситуацію, але не змогли захистити її (жертву). Причиною для цькування також може бути расизм. Також, знущання можуть бути з приводу дискримінації за ознакою групової приналежності. (наприклад нетрадиційна сексуальна орієнтація) Діти, батьки яких не мали громадянства/ батьки без документів можуть зволікати розповідати про аб’юз по відношенню до себе через те, що переживають, що їх батьків можуть депортувати. Молодь, що стала жертвою суспільного насильства може вважати що соціальна нерівність і недостатня ефективність дій влади є причиною високих рівнів «сусідського» насилля.
Якщо не вести моніторинг та дослідження на клінічному рівні, це може призвести до ще більшої травми. Наприклад, якщо діти/підлітки мають травму пов’язану з їх домом (дитячий аб’юз, домашнє насилля) і цьому не запобігають одразу, вони можуть зробити висновок, що відповідні спеціалісти не турбуються про їх безпеку.
Проведення прямого опитування про травматичний досвід серед дітей та підлітків, що отримали травми (CATS) не призводить до надлишкового дистресу, навіть якщо воно проведене як частина звичайного моніторингу перед тим, як створені терапевтичні «стосунки». Діти/підлітки без історії травми і діти/підлітки з історією травми, але не з ПТСР, мають дуже малий рівень або взагалі не мають дистресу. Діти/підлітки з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) можуть мати дистрес і це свідчить про те, що в них є потреба в клінічній допомозі. Проте, те що діти/підлітки розповідають про свій травматичний досвід та його історію, а також PTSS (посттравматичний стресовий синдром), буде лише частиною клінічної картини за чек-листом CATS. Очікується, що з часом з’явиться повніша картина травми і її впливу на особистість.
Клінічний діагноз ПТСР не повинен бути заснований тільки на досвіді CATS. Розмови (в оригіналі – інтерв’ю) з дітьми/підлітками і, за можливості, їх вихователями (опікунами) дуже важливі. Є доступні стандартні структуровані плани клінічних інтерв’ю, такі як CAPS-CA (шкала ПТСР для травмованих дітей/підлітків). Проте, діти із загостреним ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), але не з діагнозом ПТСР, також повинні проходити травмо-спрямовану терапію.
Моніторингпідлітків та дітей, що отримали травми
Екран травми
Знаходження хоча б однієї події, що потенційно пов’язана із загрозою є достатньо для того, щоб продовжувати дослідження ПТСР
Мета:
Дізнатись про експозицію травматичної історії/досвіду. Як похвалу діти отримують схвалення та нормалізацію (тобто, те що відбувається – не страшно, з подібними проблемами стикається багато інших дітей, підлітків).
Спілкування може містити такі клінічні компоненти: ствердження (заохочення?), пояснення щодо наявної травми, вирізнення травматичних зв’язків та асоціацій, сила та ресурси дитини та її родини, оцінка наявної безпеки та запевнення родини у наданні лікування, що пов’язане з травматичними подіями.
Клінічне спілкування
Заохочення, схвалення та розуміння досвіду постраждалого
Наприклад: «Мені шкода, що тобі довелось через це пройти», «Дякую, що розповідаєш мені про свій досвід»
Навчання, пояснення травми. Нормалізація того, що відбувається та стану постраждалого.
Наприклад: «Ти не один, багато дітей проходили через те саме, що й ти», «Я працюю з багатьма підлітками, що проходили та відчували те саме/схоже до того, що ти».
Експозиція (техніка «зустрічі зі страхами віч на віч», завдяки прямим та відкритим розмовам про травму)
Наприклад: «Ти сказав, що був у серйозній ситуації, що тоді трапилося?», «Ти зазначив/зазначила, що бачив/бачила, що когось у твоїй сім’ї били, штурхали, як часто подібне траплялось?», «Ти сказав, що найгіршим є, коли тебе торкаються у «інтимних» місцях, чим саме це так бентежить тебе?»
Дослідження контексту травми:
Наприклад:« Як ти вважаєш, чому/з яких причин це сталося?», «Чи хтось міг запобігти тому, що сталося?», «Чому, на твою думку, він обрав для образи (аб’юзу і тд) саме тебе?», «Чи є щось у тобі та твоїй особистості таке, що могло б бути пов’язано з тим, що сталося?», «Ти думаєш, що саме ти був ціллю?», «Що думають інші про те, що з тобою сталося?».
Симптоми ПТСР
Інтенсивність та частота посттравматичного стресового синдрому (ПТСС) визначається шляхом додавання загальної кількості балів для кожного симптому.
Діагностика ПТСР потребує певної кількості симптомів з кожного «розділу».
Мета:
Визначення інтенсивності ПТСС і потенційної наявності ПТСР. Щоб дізнатись, який з сукупностей симптомів є найбільш дистресивною, визначити, які нагадування про травму і негативні думки щодо травми.
Пояснення результатів: Загальна інтенсивність посттравматичного стресового синдрому не підвищена.
Нормалізація:
«Це нормально – мати деякі реакції після страшного досвіду», «Багато людей мають реакції (мається на увазі реакція на події/чинники/тригери) але їм кращає з часом», «Якщо ти колись відчуєш, що тобі гіршає, ти можеш без проблем повернутись, ми можемо тобі допомогти».
Підсилення:
«Вражаюча робота! (молодець!) Навіть, якщо ти і мав деякі травми, ти зміг з ними впоратись. Які свої сильні сторони ти використав для цього?
Пояснення результатів: Загальна інтенсивність посттравматичного стресового синдрому клінічно підвищена.
Заохочення (визначити дистрес):
«Твої показники (тобто показники тесту, розмови і т.п, їх результати) досить високі. Це означає, що ти маєш справу з думками та почуттями з приводу того, що сталось – чогось стресового та сумного. Не дивно, що тобі важко зараз».
Нормалізація (розповідь/інформація про посттравматичний стресовий синдром та ПТСР):
Маленькі діти: «Дітки часто мають почуття і хвилювання, схожі на твої після того як пережили (назвати один з травматичних подій дитини). Такі почуття та хвилювання можуть бути важкими. Я бачу багато дітей і батьків, хто має такі самі почуття».
Підлітки та дорослі: «Ці питання проясняють почуття, думки, переживання та поведінку, які можуть виникати у зв’язку з пережитим досвідом (назвати одну з травматичних подій). Усе разом це називається посттравматичні стресові симптоми. Чи ви чули про подібне? Я можу розповісти вам дещо про це».
Кластер специфічних симптомів:
Втручання: «Я помітила, що в тебе майже завжди присутні сумні/негативні думки або «картинки», які виникають у тебе в голові. Розкажи мені, якою є картинка коли це трапляється». «Ти зазначив/зазначила, що ти майже завжди почуваєшся сумним, коли тобі нагадують/ або ти згадуєш про те, що сталося. Розкажи мені що саме нагадує тобі про цю ситуацію».
Уникнення: «Ти сказав, що ти майже завжди тримаєшся осторонь людей, місць, речей або ситуацій, які нагадують тобі про (назва травматичного досвіду/події). Чи можеш ти навести приклад чого саме ти уникаєш?»
Настрій та зв’язки(когніції): «Ти сказав/сказала, що звинувачуєш себе або когось іншого, навіть коли це не їх провина. Розкажи мені більше про подібні думки.», «Ти зазначив, що почуваєшся погано майже увесь час (йдеться про моральне самопочуття). Розкажи мені, які саме почуття ти переживаєш». «Ти сказав, що половину часу ти маєш негативні думки щодо себе або інших. Розкажи мені декілька з цих думок».
Надмірне збудження: «Ти сказав/ла, що ти завжди напоготові та дуже обережний, гіпердбайливий. Розкажи, у яких ситуаціях це відбувається?», «Ти відповів/ла, що маєш проблеми з процесом засинання майже кожного дня, розкажи мені про це», «Ти кажеш, що маєш проблеми з концентрацією. Наведи мені приклад ситуації, коли концентруватися для тебе найважче?».
Надія: «Наше лікування добре працює для дітей і молоді, які страждають на посттравматичний стрес», «Люди можуть перебороти посттравматичний стрес і жити добре».
Функціональні порушення
Мета: Для того, щоб визначити можливий ПТСР, симптоми мають супроводжуватися функціональними порушеннями у як мінімум одній з п’яти категорій у кінці скринінгу CATS.
CATS: Бали та їх інтерпретація
CATS 7-17р. к-сть балів <15
CATS 7-17р. к-сть балів 15-20
CATS 7-17р. к-сть балів 21+
Норма: клінічно не підвищений
Помірний дистрес, пов’язаний з травмою
Можливий ПТСР
Клінічна порада/підказка: швидкий огляд результатів з пацієнтами/клієнтами. Пройти етапи: визначення/ заохочення, нормалізації та запевнення/підсилення. Настанови з запобігання дистресу і т.п
Клінічна порада: обережно розгляньте результати з клієнтами/пацієнтами. Пройти етапи: визначення/ заохочення, нормалізації та запевнення/підсилення. Розкажіть про наявний стан, надайте поради щодо роботи з ним. Дайте надію, що багато дітей реабілітуються самостійно. Запропонуйте наявне ефективне лікування, якщо клієнти виявляють таке бажання. Запропонуйте лікування, специфічно спрямоване на певні травми.
Клінічна порада: обережно розгляньте результати з клієнтами та проведіть діагностичну розмову/інтерв’ю ПТСР, використовуючи наявні результати. Дайте надію щодо найшвидшого відновлення за умови ефективного лікування. Запропонуйте лікування, спеціалізоване на травмах.
Скринінг травм у дітей та підлітків (САТS) 7-17 років
Ім’я ______________________________________________ Дата ______________
Пограбування з застосуванням погроз, сили або зброї.
□ Так
□ Ні
Ляпаси, удари кулаком або побиття в твоїй сім’ї.
□ Так
□ Ні
Ляпаси, удари кулаком або побиття кимось не з твоєї сім’ї.
□ Так
□ Ні
Ти був (-ла) свідком того, що хтось у твоїй сім’ї отримував ляпаси, удари кулаком або побиття.
□ Так
□ Ні
Ти бачив(-ла), що хтось отримував ляпаси, удари кулаком або побиття в громаді.
□ Так
□ Ні
Хтось старшого віку доторкався до твоїх інтимних частин, хто не повинен був цього робити.
□ Так
□ Ні
Хтось здійснював психологічний тиск або змушував до сексу, або коли ти не міг (могла) сказати ні.
□ Так
□ Ні
Хтось з близьких помирав неочікуваною або насильницькою смертю.
□ Так
□ Ні
На тебе здійснювалися напади, удари гострою зброєю, вистріли або сильні поранення
□ Так
□ Ні
Ти бачив(-ла), як хтось піддавався нападам, ударам гострою зброєю, вистрілам або отримував сильні поранення
□ Так
□ Ні
Стресова або страхітлива медична процедура.
□ Так
□ Ні
Перебування в місцях ведення війни.
□ Так
□ Ні
Інша стресова або страхітлива подія? Опиши
□ Так
□ Ні
Яка з них зараз найбільше тебе непокоїть?
Якщо ти позначив(-ла) будь-яку стресову подію або подію, яка тебе лякає, перегорни сторінку та дай відповіді на наступні запитання. Відміть 0, 1, 2 або 3 стосовно того, як часто нижче зазначене турбувало тебе протягом останніх двох тижнів.
Відповідай якомога точніше:
0 – ніколи / 1 – інколи / 2 – половину часу / 3 – майже постійно:
1.
Сумні думки або образи щодо стресової події, які з’являються у тебе в голові.
0
1
2
3
2.
Погані сни, що нагадують тобі про те, що сталося.
0
1
2
3
3.
Відчуття, нібито те, що сталося, весь час повторюється.
0
1
2
3
4.
Відчуваєш себе надзвичайно сумним(-ою), згадуючи про те, що сталося.
0
1
2
3
5.
Гостре відчуття в тілі, коли тобі нагадують про те, що сталося (потіння, швидке серцебиття, розлад шлунка).
0
1
2
3
6.
Намагаєшся не думати та не відчувати емоцій стосовно того, що сталося.
0
1
2
3
7.
Уникаєш усього, що може нагадати тобі про те, що сталося (дій, людей, місць, речей, розмов).
0
1
2
3
8.
Не можеш згадати частини того, що сталося.
0
1
2
3
9.
Негативні думки про себе та інших. Наприклад, такі думки: у мене ніколи не буде хорошого життя, нікому не можна довіряти, весь світ небезпечний.
0
1
2
3
10.
Ти звинувачуєш себе в тому, що сталося. Або ти звинувачуєш інших, хоча в цьому не їх провина.
0
1
2
3
11.
Протягом довгого часу ти маєш негативні відчуття (страх, гнів, відчуття провини, сорому).
0
1
2
3
12.
Не хочеш робити те, що ти звичайно робив(-ла).
0
1
2
3
13.
Ти не відчуваєш себе близьким з іншими людьми.
0
1
2
3
14.
Ти не можеш відчувати позитивні емоції або щастя.
0
1
2
3
15.
Відчуваєш, що втратив(-ла) глузд. У тебе бувають напади гніву, які ти зганяєш на інших.
0
1
2
3
16.
Ти робиш небезпечні речі.
0
1
2
3
17.
Ти занадто обережний(-а) (озираєшся, хто знаходиться навколо тебе).
0
1
2
3
18.
Ти занадто знервований(-а).
0
1
2
3
19.
Проблеми з концентрацією уваги.
0
1
2
3
20.
Труднощі під час засинання або сну.
0
1
2
3
Будь ласка, відміть «ТАК» чи «НІ», якщо позначені тобою труднощі заважають:
1. Ладнати з іншими
□ Так
□ Ні
2. Хобі/розвагам
□ Так
□ Ні
3. У школі або на роботі
□ Так
□ Ні
4. Родинним відносинам
□ Так
□ Ні
5. Загальному відчуттю щастя
□ Так
□ Ні
Скринінг травм у дітей та підлітків – опікуни (САТS-С) – 7-17 років
Багато дітей стикаються зі стресовими подіями або подіями, які лякають. Нижче наданий перелік стресових або страхітливих подій, які іноді трапляються. Відмітьте «ТАК», якщо зазначене траплялося з дитиною, наскільки це вам відомо. Відмітьте «НІ», якщо зазначене з дитиною не траплялося.
Тяжке стихійне лихо, як-от повідь, торнадо, ураган, землетрус або пожежа.
Пограбування з застосуванням погроз, сили або зброї.
□ Так
□ Ні
Отримували ляпаси, удари кулаком або побиття в сім’ї.
□ Так
□ Ні
Отримували ляпаси, удари кулаком або побиття кимось не з сім’ї.
□ Так
□ Ні
Дитина бачила, як хтось отримував ляпаси, удари кулаком ’ або побиття в сім’ї.
□ Так
□ Ні
Дитина бачила, як хтось отримував ляпаси, удари кулаком або побиття в громаді.
□ Так
□ Ні
Хтось старшого віку доторкався до її інтимних частин, хто не повинен був цього робити.
□ Так
□ Ні
Хтось здійснював тиск або змушував до сексу, або коли він/вона не міг (могла) сказати ні.
□ Так
□ Ні
Хтось з близьких дитини помирав неочікуваною або насильницькою смертю
□ Так
□ Ні
Напади, удари гострою зброєю, вистріли або сильні поранення
□ Так
□ Ні
Дитина бачила, як хтось піддавався нападам, ударам гострою зброєю, вистрілам або отримував сильні поранення.
□ Так
□ Ні
Стресова або страхітлива медична процедура.
□ Так
□ Ні
Перебування в місцях ведення війни.
□ Так
□ Ні
Інша стресова або страхітлива подія?
□ Так
□ Ні
Опишіть:
Яка з подій зараз найбільше непокоїть дитину?
Якщо ви відмітили будь-яку стресову або страхітливу подію для дитини, перегорніть сторінку та дайте відповіді на наступні запитання. Відмітьте 0, 1, 2 або3 стосовно того, як часто нижче зазначене турбувало дитину протягом останніх двох тижнів.
Відповідайте якомога точніше:
0 – ніколи / 1 – інколи / 2 – половину часу / 3 – майже постійно:
1.
Сумні думки або образи щодо стресової події. Або відтворення стресової події в грі.
0
1
2
3
2.
Погані сни, пов’язані зі стресовою подією.
0
1
2
3
3.
Дитина діє, грає або відчуває себе так, нібито стресова ситуація відбувається саме зараз.
0
1
2
3
4.
Відчуває себе надзвичайно сумним(-ою), згадуючи стресову подію.
0
1
2
3
5.
Гостра фізична реакція при згадці про стресову подію (потіння, швидке серцебиття).
0
1
2
3
6.
Намагається не згадувати, не думати або не відчувати емоцій стосовно стресової події.
0
1
2
3
7.
Уникає всього, що може нагадати про стресову подію (дій, людей, місць, речей, розмов).
0
1
2
3
8.
Не може згадати важливої частини стресової події.
0
1
2
3
9.
Помітні негативні зміни в тому, як він (вона) думає про себе, інших та весь світ після стресової події.
0
1
2
3
10.
Вважає, що стресова подія трапилася тому, що він (вона) або хтось інший щось зробив невірно або не зробив достатньо, щоб зупинити її.
0
1
2
3
11.
Дуже негативний емоціональний стан (страх, гнів, почуття провини, сорому).
0
1
2
3
12.
Втратив(-ла) зацікавленість у діяльності, яка йому (їй) подобалася до стресової події.
0
1
2
3
13.
Відчуває себе віддаленим(-ою) або відрізаним(-ою) від людей навколо себе.
0
1
2
3
14.
Не проявляє позитивних емоцій (відчуття щастя, любові).
0
1
2
3
15.
Відчуває роздратованість. Або спостерігаються напади гніву без важливої причини, які зганяються на інших особах або речах.
0
1
2
3
16.
Ризикує або веде себе таким чином, що може зашкодити.
0
1
2
3
17.
Занадто насторожі або занадто обережний(-а).
0
1
2
3
18.
Занадто знервований(-а) або швидко лякається.
0
1
2
3
19.
Проблеми з концентрацією.
0
1
2
3
20.
Труднощі під час засинання або зі сном.
0
1
2
3
Будь ласка, відмітьте «ТАК» чи «НІ», якщо зазначені вами труднощі заважають:
1. Ладнати з іншими
□ Так
□ Ні
2. Хобі/розвагам
□ Так
□ Ні
3. У школі
□ Так
□ Ні
4. Родинним відносинам
□ Так
□ Ні
5. Загальному відчуттю щастя
□ Так
□ Ні
Додаток 11
Модель опанування критичними та стресовими станами
BASIC PH
В 90-х рр. 20 ст. під час роботи з людьми, які живуть в ситуації постійної загрози для життя, М. Лахад та його колеги встановили, що у 20% досліджуваних проявляється ПТСР, інші ж 80 % якимсь чином долають травму, зберігаючи при цьому своє здоров’я. Провівши аналіз провідних психологічних теорій «зустрічі людини зі світом», а також здійснивши власний багаторічний емпіричний аналіз, зберігаючи фокус дослідження на цих здорових способах подолання людиною кризових ситуацій, М. Лахад запропонував власну багатовимірну модель «зустрічі зі світом» − модель подолання стресу та пошуку внутрішньої стабільності для людини. Модель «BASIC Ph» – це деякий «міст над прірвою», що допомагає людині «вирости» з кризової ситуації, «з’єднати» її внутрішнє «Я» та зовнішній «Світ» (Lahad & Leykin, 2013). Було виявлено, що в кожного є своє власне унікальне поєднання ресурсів подолання. Ідея моделі полягає в тому, що в людини існує свій потенціал, досвід у подоланні стресової події в шести модальностях:
1. B – Belief & values – віра, переконання, цінності, філософія життя.
2. A – Affect – вираження емоцій та почутів.
3. S – Socialization – соціальні зв’язки, соціальна підтримка, соціальна приналежність, спілкування.
4. I – Imagination – уява, мрії, спогади, творчість.
5. C – Cognition, thought – розум, пізнання, когнітивні стратегії.
Belief & values – цей спосіб подолання кризи базується на вмінні вірити: це може бути віра в Бога, в людей чи в самого себе. Існування в нашому житті сенсовної наповненості, системи життєвих цінностей, місії, віри є джерелом, з якого людина може почерпнути сили у складних ситуаціях.
Affect – цей спосіб подолання стресу вимагає від нас, перш за все, навчитися розуміти власні почуття, називати їх своїми власними іменами. Після цього з’являється можливість висловити розпізнані почуття найбільш прийнятними для кожної людини способами: словесно – в особистій розмові, письмово – в листі, без слів – в танці, малюнку, музиці чи драмі. Йдеться про пряме чи опосередковане вираження почуттів: наприклад, записувати в щоденник свої почуття, висловлювати їх у будь-який арт-спосіб (малюнок, спів, інструментальна музика) тощо.
Socialization – даному способу стресодолання притаманне прагнення до спілкування, звернення за підтримкою до сім’ї, близьких людей чи до кваліфікованих спеціалістів. Крім цього, ми можемо самі допомагати іншим потребуючим людям, занурюватися в суспільну роботу тощо. Суть способу полягає у соціальній включеності, можливості бути серед людей, бути чимось корисною, почувати себе частиною системи, організації тощо.
Imagination – цей спосіб подолання стресу апелює до наших творчих здібностей, креативної сторони нашої особистості. Завдяки уяві ми можемо мріяти, розвивати інтуїцію та пластичність, шукати і знаходити рішення у світі гри та фантазії, уявляти собі змінене майбутнє та минуле, навіть спогади про щасливі моменти здатні зменшити інтенсивність переживань у складних ситуаціях «тут і тепер». Сюди також відноситься почуття гумору, імпровізація, мистецтво та різного роду ремесла.
Cognition – спосіб подолання кризи через звернення до наших ментальних здібностей, до нашого вміння логічно та критично мислити, оцінювати ситуацію, пізнавати та осягати нові ідеї, планувати, навчатися, збирати достовірну інформацію, аналізувати проблеми та вирішувати їх. Сюди ж належить пріоритетність, альтернатива, делегування та саморефлексія (розмова з самим собою).
Physical – спосіб стресодолання, що передбачає звернення до фізичної активності нашого тіла. Цей спосіб пов’язаний із такими можливостями нашого фізичного тіла, як здатність відчувати себе завдяки слуху, зору, нюху, дотику, смаку, відчуттю тепла та холоду, болі та задоволення, орієнтації на місцевості, внутрішньої напруги чи розслаблення. Він також включає в себе різного роду фізичні навантаження (зарядка чи виконання фізкультурних комплексів, ходьба, прогулянка на природі, походи в гори тощо) та тілесні практики (релаксаційні техніки, дихальні вправи тощо).
Так, у кожної людини є шість каналів подолання стресу, при цьому, з них домінуючими є лише кілька. З огляду на це, важливо розуміти свої сильні сторони і розвивати слабкі (пасивні) канали, тим самим посилюючи і збагачуючи свої ресурси. Який канал у Вас розвинутий краще інших, а які варто ще розвивати можна дізнатися, пройшовши Тест (активне посилання). Важливо пам’ятати, що немає правильного чи неправильного з вищеописаних, кожен має свої переваги та недоліки. При цьому, щоб поновити та збільшити сили та ресурси в ситуаціях, коли людина «вибита з колії» та втратила ґрунт під ногами, варто осмислити вже ті частини наших ресурсів, що є в наявності та зосередитися на ефективному їх використанні. Якщо ж людина відчуває себе у «глухому куті», варто звернутися до тих частин, які поки що не проявлені чи дуже слабкі.
Для розвитку каналів, що менш виражені у Вашому індивідуальному стилі стресодолання, Вам допоможуть наступні запитання та відповіді на них.
Belief & values:
У що та у кого Ви вірите? Які у Вашому житті є традиції, які Ви любите та/чи яких притримуєтесь?
До якої групи чи спільноти Ви б хотіли бути приналежним (професійна спільнота, група за інтересами тощо)? Які їх цінності Вам близькі?
Що Ви цінуєте у партнерах, з якими у Вас є спільна справа, робота, хобі, інтереси тощо? Що, на Вашу думку, цінують у Вас Ваші партнери?
Які сенси наповнюють Ваше життя?
Affect:
Які емоції Ви переживаєте в певний момент, чи можете їх назвати?
Чи вмієте Ви розпізнавати емоції інших людей?
Чи чините Ви вплив на себе та оточуючих Вас людей, з урахуванням їх/своїх емоційних реакцій?
Чи ділитися Ви своїми переживаннями з тими, хто поруч?
Чи дозволяєте Ви проявляти Ваші емоції? З ким у стосунку Ви дозволяєте їх проявляти?
Socialization:
Що для Вас означає допомога і підтримка? Чи просите Ви про допомогу, коли її потребуєте? Чи надаєте Ви допомогу тим, хто її потребує?
Як Ви вважаєте наскільки важливо ділити обов’язки в сім’ї? Чи домовляєтеся Ви про розподіл обов’язків?
Чи подобається Вам спілкуватися з іншими? Які це люди і чим вони Вам подобаються? Що Ви отримуєте у цьому спілкуванні?
Imagination:
Вам подобається створювати щось нове? У якій сфері життя Ви можете назвати себе новатором?
Яка сфера для створення нового найбільш для Вас цікава?
Чи виділяєте Ви час у своєму житті на спілкування з мистецтвом, на продукування чогось нового?
Чи дозволяєте Ви собі мріяти? Чи уявляєте собі Ваші мрії та бажання?
Як Ви розвиваєте свою уяву?
Cognition and thought:
Вам важливо точно оцінити ситуацію, зібрати всю інформацію? Що для Вас «вся» інформація? Які ризики Ви закладаєте у планування, коли зібрана інформація не є вичерпною? Як Ви перевіряєте достовірність отриманої інформації?
Чи аналізуєте Ви складні ситуації Вашого життя? Чи Ваш досвід допомагає Вам «не ставати на ті ж граблі»? Чи відслідковуєте Ви прогрес у вирішенні складних життєвих ситуацій з плином часу (з віком)?
Як часто у своєму житті Ви тренуєте себе, самодисциплінуєте? Що є свідченням у Вашому житті дисципліни?
Physical:
Як Ви турбуєтеся про себе?
Чи повноцінно Ви спите?
Чи можете Ви захопитися роботою, не дивлячись на фізичний дискомфорт (холод, голод, сирість тощо)? Чи уважні Ви до себе і можете розрізнити фізичний дискомфорт від емоційного невдоволення?
Як Ви чергуєте свою активність та періоди відпочинку?
Які види відпочинку Вам більше подобаються? Чи плануєте Ви відпочинок у Вашому щоденному житті? Чи виконуєте Ви ці пункти плану?
Які види фізичних навантажень є у Вашому житті?
Чи уважні Ви у своєму харчуванні до свого організму? Чи зберігаєте баланс між корисним і тим, що приносить задоволення, у Вашому харчуванні?
Чи користуєтесь Ви техніками релаксації? Які з них практикуєте?
Методика визначення моделі опанування критичними
та стресовими станами BASIC PH
Інструкція
Подумайте про себе, коли ви знаходитеся в кризі, сильному стресі.
Що, здебільшого, Ви робите, щоб допомогти собі впоратися з цим станом?
Що, на Вашу думку, допомагає Вам найкраще, а що – незначною мірою?
Зважте кожен вислів і поставте хрестик («х») у відповідній клітинці навпроти номера твердження, де цифри означають:
– ніколи не користуюся цим способом, щоб впоратися з ситуацією.
– я рідко користуюся цим способом, щоб впоратися з ситуацією.
– я іноді користуюся цим способом, щоб впоратися з ситуацією.
– я періодично користуюся цим способом, щоб впоратися з ситуацією.
– я часто користуюся цим способом, щоб впоратися з ситуацією.
– я майже завжди користуюся цим способом, щоб впоратися з ситуацією.
– я завжди користуюся цим способом, щоб впоратися з ситуацією.
№
ТВЕРДЖЕННЯ
0
1
2
3
4
5
6
Я здаюся і покладаюсь на вищі сили чи долю у вирішенні проблеми
Я не говорю про свої емоції прямо, але виражаю їх опосередковано, – до прикладу, плачу, коли думаю про себе
Я шукаю підтримки інших людей
Я фантазую і даю волю своїй уяві, – наприклад, уявляю себе у спокійному, безтурботному місці
Я збираю інформацію, щоб бути певним/ною у тому, що я маю найкращий варіант вирішення проблеми
Я їм або сплю менше, ніж звичайно, – або ж, навпаки, я їм та сплю більше, аніж зазвичай
Я вірю у мої власні сили і мою здатність долати перешкоди
Я висловлюю мої почуття у власний завуальований спосіб – через натяки, сарказм або навіть флірт
Я веду бесіди з друзями по телефону
Я згадую свої улюблені історії, байки, притчі або ж казки – як спосіб пошуку вирішення проблеми
Я аналізую проблеми, намагаючись знайти їх вирішення
Я постійно займаю себе фізично працею – наприклад, прибиранням, приготуванням їжі, роботою з деревом, ремонтом автомобіля чи навіть створенням моделі літака
Моє кредо: «Я зможу пережити це, незважаючи ні на що»
Я звільняюсь від почуттів через плач, сміх або крик і не тримаю все це всередині
Я намагаюся знайти підтримку у друга або членів моєї сім’ї
Слухаючи музику, я даю волю своїй уяві
Я створюю спеціальний план і дію згідно з ним крок за кроком
Я використовую вправи для розслаблення
Я прошу допомоги у Бога в молитві
Я накручую себе емоційно, щоб посилити свою мотивацію
Я глибоко занурююсь у стосунки з членами моєї громади або організації, до якої я належу
Я згадую часи, коли мені було набагато краще, ніж зараз, або ж думаю про час, коли все зміниться на краще
Насамперед я намагаюся зрозуміти, що, власне, відбувається
Я розслабляюся, коли роблю щось: приймаю душ або ванну, йду на прогулянку або бігаю підтюпцем
Я опираюся на свої духовні переконання або на свою життєву філософію
Я розповідаю або слухаю жарти і смішні історії
Я шукаю людей, з якими можна провести час, нічим особливо не займаючись
Я переглядаю спортивні змагання, фільми або читаю книги, уявляючи себе на місці дійових осіб
Я зважую всі можливі варіанти вирішення проблеми і, якщо це можливо, обираю найкращий з них
Я намагаюся постійно займати себе якоюсь фізичною діяльністю
Моє кредо: «Те, що не вбиває мене, робить мене сильнішим»
Я даю вихід моїм емоціям
Я пишу листи та е-мейли до друзів – з надією на їх відповідь
Я мрію, думаю про кращі часи, уявляючи собі їх
Я намагаюся знайти вирішення проблеми у найкращий спосіб, з тих, які знаю, обмірковуючи кожен з них
Я виходжу з дому або намагаюся бути активним/ною для того, щоб позбутися надлишку енергії
В
А
S
I
С
Ph
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
Додаток 12
Як працювати з деструктивними проявами учнів у навчальному процесі
Травмовані учні можуть проявляти дратівливість і агресивну поведінку в класі. Вчителям буває особливо важко з такими дітьми. Однак така поведінка є нормальною посттравматичною стресовою реакцією. Вона може бути також реакцією на специфічні нагадування про втрату. Наприклад, учень, що втратив близького друга, може проявляти занепокоєння, коли інші учні говорять про особисті стосунки.
Деякі діти молодшого віку бувають більш агресивними в іграх. Важливо пам’ятати, що багато хто з них пережив травму, що набагато перевершує за своїм рівнем їхню здатність зрозуміти і впоратися з пережитим. Іноді їхня поведінка приймає форми того, що називають «реконструктивною поведінкою». Це означає, що дитина проявляє (іноді надмірно драматично) захисну поведінку, яка, як їй здається, могла б змінити травматичну подію або її смертельний результат.
Один із способів контролювати агресивну, деструктивну поведінку — ясно розуміти її причини. Водночас ви можете спробувати допомогти своїм учням зрозуміти, чому вони проявляють агресію в тій чи тій ситуації. Можна запропонувати такому учневі зустрітися після уроків, щоб наодинці поговорити про те, що його турбує і викликає злість. Поясніть дитині, що з нею відбувається, і розкажіть про способи контролю за своєю поведінкою. Якщо ж агресивна поведінка не зникає, такому учневі може знадобитися спеціалізована допомога.
Зупинимося докладніше на деструктивних або таких, що заважають нормальній життєдіяльності, проявах.
Регресивна поведінка
Діти можуть бути більш неспокійними, перебуваючи окремо від батьків, членів сім’ї чи вчителів. Вони можуть бути менш незалежними в тому, що вони роблять, й іноді зазнавати труднощів у відвідуванні школи. Навіть підлітки можуть проявляти таку, здавалося б, невластиву для свого віку поведінку. Батьки можуть посилювати цю реакцію, будучи в свою чергу також надмірно прив’язаними до своїх дітей після перенесеної травми. Один із способів впоратися з регресивною поведінкою — запропонувати підлітку скласти план дій, щоб він таким чином міг сам керувати процесом свого повернення до нормального стану. При цьому слід розуміти, що такий план повинен бути гнучким і допускати затримки, зриви і регрес час від часу. Утримуйтеся від насмішок або суворої критики такої поведінки. Якщо ж регресивна поведінка не проходить або ви не бачите поліпшення, порадьте батькам звернутися за допомогою до фахівця — психолога.
Діти можуть бути замкнутими або надмірно тихими
Такі діти не створюють проблем у класі, однак вони теж страждають від стресового або депресивного стану. Важливо помічати таких дітей і допомагати їм тією чи іншою мірою, як і агресивним.
Їм може знадобитися допомога в тому, щоб повернутися до колишньої поведінки в класі та з друзями. їм теж потрібна розрада і підбадьорення. Якщо таких учнів ігнорувати, вони стануть більш ізольованими, не встигатимуть у навчанні й втрачатимуть навички нормального соціального життя. Ви також можете запропонувати їм зустрітися після уроків, щоб поговорити про те, що їх турбує і постійно нагадує про те, що трапилося.
Багато травмованих учнів можуть страждати від безсоння
Такі діти часто прокидаються від найменшого шереху і довго не можуть заснути. Сон їхній уривчастий і сповнений кошмарів, а прокинувшись, вони не почуваються такими, що відпочили. Невиспані учні погано концентруються на уроках і виявляють підвищене роздратування. Якщо дитина поводиться так у школі, потрібно поцікавитися у батьків або близьких про те, як вона спить.
Деяким дітям потрібно багато часу на вихід зі стресу
У них «одужання» настає поступово, через тижні, місяці й роки. Тому дуже важливо залучати підлітків і дітей середнього шкільного віку в різні соціальні види діяльності.
Ризикована поведінка
Травмовані підлітки часто поводяться надмірно авантюрно, навмисно ризиковано, що призводить до небезпечних наслідків: аварій на дорозі, вживання алкоголю і наркотиків, злочинам. Важливо поговорити з учнем про можливість таких ризиків, про те, як вони пов’язані з важкою подією і нагадуваннями про неї, а також про необхідність бути особливо обережним протягом деякого часу після пережитої травми.
Думки про самогубство
Якщо ви помічаєте за окремими натяками і зауваженнями, роздумами, розмовами, що підліток думає про самогубство, потрібно поставитися до цього вкрай серйозно. Тому так важливо встановити довірливі відносини, щоб дитина могла поділитися своїми можливими думками про суїцид. Таким учням може знадобитися спеціалізована допомога.
Пропуски занять
Спочатку вам потрібно з’ясувати причини пропуску занять. Якщо цією причиною є психологічна травма, то для такого учня на деякий час можна ввести змінену навчальну програму, звертаючи увагу на особливості навченості й пам’яті дитини. Цей підхід може бути особливо необхідним для учнів, які знаходяться в реабілітаційному періоді після фізичної травми або відчувають інтенсивні сплески травматичних спогадів, що гостро впливають на навчання і поведінку в школі.
Втрата дружніх відносин
Коли діти втрачають вірних друзів або їхні дружні відносини змінюються, вони часто почуваються «іншими», самотніми, не такими, як усі. Тому важливо допомогти їм знайти нових друзів або відновити колишню дружбу. Тут величезну роль грає залучення в різні види класної (громадської) діяльності, що відновлює або народжує відчуття спільності та громадянства. Запропонуйте дітям взяти участь у поліпшенні життя школи і району проживання, а також в допомозі іншим людям. Ці види діяльності дуже важливі для відновлення травмованих підлітків, оскільки відповідають їхній внутрішній потребі поліпшити власне життя і життя інших. Школа — особливе місце, де вони можуть зробити перші кроки в цьому напрямку разом з іншими учнями і вчителями.
Уникайте емоційно забарвлених оцінок!
Це буває дуже складно, але все ж варто бути дуже обережним з оцінками особистості учня. Часом хочеться назвати дитину чи підлітка «проблемним» або «малолітнім злочинцем», а також «тугодумом» або «таким, що важко навчається», «невмотивованим» або «незацікавленим у навчанні». Щоб цього не сталося, важливо визнавати і пам’ятати факт впливу травматичних подій, втрат і нещасть на поведінку дитини, а також те, що багато проблем можна вирішити, даючи підтримку і допомогу.
Як полегшити процес адаптації до навчального процесу?
Рекомендацій для педагогів
на якийсь час плануйте уроки коротшими, менш інтенсивними, а домашні завдання — такими ж за змістом, але меншими за обсягом;
іноді корисно відкласти деякі уроки на початку навчального року і в дні, які можуть нагадувати про те, що трапилося (наприклад, річниця), а цей час використовувати для бесід про практичні речі, пов’язані з нормалізацією життя школи і учнів. Це допоможе знайти вихід із труднощів, що склались, і поліпшити здатність дітей справлятися з факторами, що нагадують про травму;
важливо запрошувати дітей і батьків у школу, щоб зрозуміти, які проблеми впливають на учня, і, таким чином, краще 15 розуміти причини змін в його поведінці та успішності;
всі вчителі — ще й просто люди, тому, звичайно ж, відрізняються в емоційних проявах. Найважливіше – залишатися щирим. Діти дуже добре помічають, як їхні вчителі справляються з травмою. Тому абсолютно нормально висловлювати свої природні емоції, наприклад, смуток. Адже учням важливо зрозуміти, що відновлення можуть потребувати і діти, і дорослі — навіть якщо на це буде потрібно більше часу, ніж очікувалося.
Додаток 13
Емоційна підтримка та практична допомога дітям у надзвичайній ситуації
(Рекомендації класним керівникам)
У період надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є всебічна підтримка дітей:
1. Емоційна підтримка. Це перше, що спадає на думку, коли ми думаємо про підтримку, яку нам надають інші люди. Якщо в дорослих виникають проблеми на роботі, члени сім’ї або друзі будуть кожного дня питати, як себе людина почуває та казати їй, що підтримують її. Це ж саме можна робити і з дітьми. Інколи діти настільки переживають за своїх близьких, що бояться ставити їм запитання або не звертаються по підтримку, тому що вважають, що цим вони засмутять близьку їм людину. Тому вчителям потрібно бути уважними до своїх учнів і бачити, хто з них потребує особливої уваги.
Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття розуміли та поважали: для цього необхідно спокійно та уважно вислухати дитину; можна визнавати почуття дитини словами «так», «зрозуміло»; можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий».
Покажіть, що розумієте бажання дитини. Дайте їй можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи через цю ситуацію» (приклад).
Уміння ставити запитання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю», «Це важливо, що ти розповідаєш», «Міг би ти розповісти про це більше».
Встановлення відносин, що базуються на довір’ї.
Уміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.
Спостереження за поведінкою дитини.
Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.
Чуйність та співчуття.
2. Практична допомога. Допомогти впоратися з різними завданнями повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога виконувати складні завдання є важливим елементом підтримки.
Обмін думками, ідеями. Досвід та думки інших людей про певні ситуації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок чи фільмів, історичних персонажів інших людей для обговорення того, як би вони себе поводили в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації, події з різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди.
Пошук та обробка інформації. Діти підліткового віку можуть шукати різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що відбувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в певному напрямі.
Чому дітям інколи важко спілкуватися? Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати події, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали випробувань, зазвичай складно про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозрілими, можуть не бажати спілкуватися тому що побоюються бути свареними. Деяким дітям буває соромно за те, що сталося. У такому випадку варто дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу.
Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють
позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину.
Перехід до нової школи може викликати в дитини почуття страху та розгубленості. Дитина може трохи опановувати себе з ними на уроках, а от на перерві почуватися самотньою, бо ще не встигла знайти друзів. Тому важливо облаштувати місце, де дитина може побути сама, якщо не хоче гратися з іншими дітьми на майданчику. Поступово варто допомагати дитині інтегруватися в шкільний колектив.
Залучення дітей до активного життя класу та школи дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів.
Педагоги є головним джерелом підтримки дітей. Якщо з якихось причин вчителю складно спілкуватися з дітьми щодо травмуючих подій, то можна попросити про допомогу шкільного психолога чи соціального педагога. Важливо не залишати дітей без допомоги та підтримки дорослих, які найперше повинні її надати.
Потрібно підтримувати віру в дитини, що ситуацію буде розв’язано. Мине час, і замість розпачу та печалі прийде розуміння та досвід.
